Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

На другу пару я теж не потрапила. За кілька хвилин до закінчення першої я вже була коло університету. Та не встигла минути митний контроль на вході й видряпатися сходами на другий поверх, як ніби з-під землі виріс Яровий, схопив мене за лікоть та потягнув до пустої аудиторії.

— Агов, легше, — пробурчала, озираючись, чи часом ніхто не бачить, як викладач студентку викрадає серед білого дня.

— Цить, — пролунало у відповідь.

Підштовхнувши до середини, Денис Олександрович оглянув пустий коридор, зайшов слідом та причинив двері, замкнувши на ключ.

— Ну, що знову? — зітхнувши, спитала, присідаючи на парту.

— Дякую за запис, — просто відповів, і я здивовано підняла брови.

Такого я точно не очікувала. Яровий щойно мені подякував, а в мене навіть диктофон не ввімкнений. Історичний момент пропустила.

Все ще спантеличено дивлячись на чоловіка, стенула плечима.

— Він усе змінює, — порушив тишу Денис Олександрович. — Прослушку можеш мені повернути. Якщо вони перевезуть склад, то охоронець нам уже без потреби. Не знаю, наскільки швидко вони розберуться, тому сьогодні вночі треба таки проникнути до підземелля.

Не озброєним оком було видно, що ЯДО дуже знервований та збуджений, навіть не зважаючи на те, як він ходив переді мною туди-сюди, торохкочучи впівголоса про свої подальші плани, які змінювалися находу. Довелося заплющити очі, бо від цього миготіння аж нудити почало, ніби я з американських гірок злізла.

— Ти взагалі мене слухаєш?

Коли теплі руки стислися на передпліччях, здригнулась та глянула на Ярового, що опинився так несподівано близько, аж перехопило подих.

— Ага, — на автоматі вичавила, забувши взагалі, що тут роблю, коли його зелені очі так уважно обслідували моє обличчя.  

— Добре, — кивнув. — Отже, сьогодні. Об одинадцятій чекатиму тебе біля входу в підземелля. Зайду з іншого боку, від швидкісної траси. Не спізнюватися, не бути напівмертвою, не засинати!

З кожною фразою він струшував мене, ніби грушу, і здавалося, ще трохи, і з мене дійсно от-от посипляться плоди. Погляд при цьому став якийсь скляний, ніби він одночасно думав про ще щось, і сіпав мене просто на автоматі. Довелося відчепити від себе його руки, і тільки тоді він отямився.

— О, вибач... Не знаю, що б я без тебе робив!

Він розгублено поглянув мені у вічі, а тоді всміхнувся та притягнув до себе, торкнувшись губами лоба.

Бам, і моє серце на мить зупинилося. У вухах зашуміло. Цей дивний батьківський поцілунок тривав може якусь мить, може кілька секунд, але мені вони здалися вічністю. Його гарячі губи на моїй шкірі, долоні знову на передпліччях, і вся я огорнута його ароматом, ніби безпечним коконом.

Не одразу зрозуміла, що все скінчилося, коли мене підштовхнули до дверей.

— І не спізнюйся! — долинуло крізь бухкання серця десь аж в голові, та я не озиралася.

На ватяних ногах вийшла з кабінету та спинилася, притискаючи руку до грудей.

І що це, чорт забирай, щойно було?

* * *

Вигадати якусь легенду для Васьки за своє вчорашнє зникнення виявилося непросто, бо брехати я не любила. Пробурчала щось про сімейні проблеми, ніяково опустивши голову, та щиро попросила вибачення. Стало ще гірше, коли напарниця обійняла мене та сказала, що все розуміє, і в разі чого прикриє будь-якої миті. Я відчула себе монстром, брехливим і жорстоким. В той момент навала роботи, яка на нас чекала, здалася мені подарунком небес. Хоч відволічуся, щоб не дивитися Василині в очі.

О пів на одинадцяту я вже була в своїй комірчині, повністю зібрана, і навіть душ встигла прийняти в пустому номері Ярового, де вже прибрали, та ще нікого не заселили. Тьмяна вітальна здавалася пустою без розкиданих усюди паперів та тек, без аромату парфумів з цитрусовими нотками і свіжозвареної кави. Згадавши, як прокинулася з ним на одному дивані, глитнула, затремтівши. Не змогла втриматися від спокуси, і востаннє присіла на шкіряне сидіння, взяла до рук подушку. Чи то мені здалося, чи вона дійсно таки пахла Денисом. Від того, що вперше подумала про нього без приставки по-батькові, здригнулася та спіймала себе на тому, що обнюхую кляту подушку.

Я вже була повністю зібрана, та всередині вирував хаос із думок. Що зі мною коїться? Невже ЯДО таки зміг пробратися до серця, не зважаючи на те, що це, бляха муха, зовсім не на часі, страждати через нерозділене кохання до викладача! Попереду ще два роки навчання, на яке я взагалі не знати, чи нашкребу. А тут ще й це.

Та як би я себе не переконувала, намагаючись витягти ці дивні почуття, що проростали, мов міцне дубове коріння, зсередини, одна лиш згадка про його теплі руки, зводила всі спроби нанівець.

Здригнулася, коли в руці задзвонив телефон.

— Можеш виходити, я вже під’їхав, — почулося серйозне.

І цей низький голос остаточно розбурхав усі думки та почуття. Влипла. Тепер точно.