Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Як в тебе справи, Макс? Дівчину, ще не знайшов? – та ти що, хтось вирішив моїм особистим життям поцікавитися.

— Мені подобається холостякувати, – байдуже промовляю, дивлячись іронічним поглядом на Іллю.

— Аякже власна сім’я, діти? – впевнений його цікавить зовсім не це, а за чим питанням ховається щось інше.

— Колись будуть, на все свій час, – вимовляю та дивлюся на годинник. Двадцять хвилин в його компанії, це багато, йду на рекорд.

В цей момент до кімнати зайшла Соломійка! Як же вчасно, бо відповідати на його тупі запитання, в мене просто немає сил. Сестричка побачивши мене миттю кинулася мені в обійми.

— Братику! – міцно обійняла мене вона.

— Як ти тут? – поцікавився я, хоча і знав, що нічого хорошого не почую.

— Та помаленьку! Я така рада тебе бачити! – ще дужче обійняла вона мене.

— Якщо, що Соля я буду в себе! – промовив він, не маючи бажання бути присутнім під час цих ніжностей.

— Добре, – ледь чутно буркнула сестра.

Як тільки Ілля пішов, я з Соломією сіли на диван одне біля одного, і тут я почув як на мій телефон прийшло повідомлення. Я глянув на екран телефону і побачив повідомлення від Миросі.

— Ти не проти якщо я відповім на повідомлення? – глянув на сестричку.

— Звісно ні, тільки якщо від цього залежить твоє життя.

— Відповім і зразу з тобі все розповім.

Розблокувавши телефон, я зайшов в повідомлення. «Максиме я готова стати твоєю фіктивною дружиною». Прочитавши я і не вірив своїм очах, ще декілька разів провів поглядом повідомлення, та сховав телефон до кишені. Таке коротке повідомлення вирішило сьогодні моє життя. Зовсім скоро Мирослава стане моєю дружиною, як же я цього чекав. Сестра помітила мій щасливий вираз обличчя, і дивилася пильним поглядом на мене чекаючи моєї відповіді.

— Соломійка, будеш моїм свідком на весіллі? – запитав, глянувши на сестру радісним поглядом.

— На якому весіллі? Ти що одружуєшся? На кому? – засипала мене здивовано Соломійка запитаннями.

— На Миросі! – радісно промовив я.

— Вітаю тебе братику! Нарешті хоч хтось з нас буде щасливим! – мовила вона, сівши біля мене.

— Дякую сестричко!

— А хто буде другим свідком? – глянула на мене запитливим поглядом.

— Назар мій друг!

— Назар!!! – вмить обличчя сестри зблідло.

— А що щось не так? – стривожився я.

— Все добре! – відповіла вона, але я ж бачив, що щось не так.

— Я ж бачу, що щось не так! – вигукнув, дивлячись на Соломійку.

— Ти ж знаєш як ми раніше любили одне одного з Назаром, до тих пір поки батько не розлучив нас. З того часу я навіть не бачила його! І мені здається я досі його кохаю!

— Бідненька моя сестричко! – вигукнув і обійняв Соломію. – Я впевнений колись ти ще будеш з Назаром. Він про тебе постійно запитує!

Соломія лише посміхнулася, і від радіо няні розніжся дитячий плач. Сестричка побігла до донечки, я ж пішов слідом за нею.

— А що за принцеса така у нас тут плаче! – мовив, взявши обережно маленьку на руки.

Дівчинка в мить заспокоїлася на моїх руках, і я почав з нею бавитися. Маленькі крихітні пальчики торкалися моє чоловічої руки і від цього розносилося не відоме для мене тепло. Раніше я не мав контакту з маленькими дітками, тому такі відчуття для мене вперше. Впевнений колись настане день і моєї руки торкнеться крихітна ручка мого сина чи доньки.

— Дивно, ти вперше взяв її на руки і вона заспокоїлася зразу ж, а коли Ілля бере Зорянку на ручки то її не можна заспокоїти, – відволікла мене від думок сестра.

— В Іллі погана енергетика, ось і Зорянці він не подобається, – вимовив, поглядаючи на дівчинку, яка так була схожа на Соломійку.

— Ти правий! Енергетика в нього і в правду погана.

— Ти диви вже заснула!

— Зараз я візьму її в руки, і вона знову прокинеться і буде плакати.

— Тоді я покладу її спатки! – вимовив, та повільними і легенькими рухами поклав дівчинку в колиску.

— Братику, з тебе вийде найкращий у світі батько! – прошепотів мені на вухо Соломія.

— Ти перебільшуєш!

Впевнившись, що Зоряна дійсно спить, я з Соломією пішли до вітальні. Поки дівчинка спала ми змогли насолодитися компанією одне одного, розповідаючи різні спогади з нашого життя.

— Пам’ятаєш як ми були одні весь місяць з Марією Павлівною без батька та матері, тоді ми що хотіли те роби.

— Так це був найкращий місяць за все моє дитинство!

— За моє теж! А ще пам’ятаю як ти з Назаром пішов купатися...

— А ти пішла шукати ягоди.

— Ага, і ягоди не знайшли, та півдня на дереві просиділи через ведмедя, і то якби не ти то ми б там ще довше сиділи.

— Звичайно ж я мав брати справу в свої руки, бо Назар злякався ведмедя і сидів та тремтів на дереві.