Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Закордоном там де їй і місце! А фото раджу тобі спалити, і більше не показувати мені його, – суворим голосом промовляє Максим.

— А якщо не спалю, що буде? По дупці даси за не покору? 

— Гірше я тебе покараю! – з веселими нотками в голосі промовляє він.

— Цікаво і як? – закочую очі до верху та кривлю обличчя.

— Побачиш! А тепер мені час їхати є справи! – вигукує Максим, та прямує до своєї автівки.

— Ти навіть не попрощаєшся?! – вигукую йому в спину.

— До зустрічі, – проціджує крізь зуби він, навіть не обертаючись в мій бік.

І це за таку людину я маю виходити заміж! Раніше він якось тепліше ставився до мене. Але сьогодні я повинна вирішити, чи допомагати Максимові, чи ні? Я трохи вагаюся щодо цього. А мама завжди говорила, якщо є сумніви значить воно тобі не потрібне. Але думка, що Максим одружиться на іншій, і ми більше ніколи не зможемо бачитися, вбиває мене ще більше.

Невже ти забула Мирославо, як захлиналася у власних сльозах, як він насильно повів тебе робити аборт, а я навіть не опиралася. А що якщо з Максимом буде те саме? Моє серце не переживе другого такого удару. Так я понад усе не повинна  закохуватися. Я буду ставитися до нього байдуже. І тільки тоді в мене будуть великі шанси дотримати свою обіцянку. Я кожен раз нагадую собі про біль, який я пережила три роки тому. І тепер боюся закохатися! Боюся що мої почуття будуть не потрібні, і мною просто покористуються. А насправді я мрію про щасливу сім’ю, дітей, люблячого чоловіка. Та світ занадто жорстокий і повен болю. Тож моя мрія так і залишиться мрією.

Мама сиділа на кухні і читала книгу, яку їй подарував Максим, я сіла біля неї і глянула їй в обличчя.

— Ти щось хотіла доню? – трохи визирнувши з під окуляр кинула на мене погляд мама.

— Мамо я виходжу заміж! – вимовляю все так як є, адже не вмію просто підбирати потрібних слів, щоб повідомити таке мамі.

— За кого? – запитує вона, я не помічаю в її очах здивування, чи радості. Вона взагалі ніяк на це не реагує.

— За Максима! – вимовляю достатньо голосно, і дивлюся на матір.

— Ти добре подумала? – запитує вона, в мене і ховає свій погляд в книгу.

— Ти навіть нічого не скажеш, не привітаєш? – засмученим тембром голосу промовляю я.

— А що тут сказати? Ти вже доросла! Мізки в тебе є, тож думати сама зможеш! А я не буду заважати тобі вибудовувати власне щастя, – щось вона це все сказала не дуже задоволено. Невже ображилася, що я не виходжу заміж за В’ячеслава.

—  А на розпис ти прийдеш?

— Ні! Максим буде без батьків, тож і мені робити там нічого, - говорить мама, дивлячись в книгу.

— Але ж я твоя єдина донька! Невже тобі так байдуже на мене? – стримуюся щоб не заплакати, адже я очікувала будь-якої реакції, але не байдужість.

— Ти вже доросла! Тож справа твоя, а я завжди буду щаслива тебе бачити в своєму домі.

Після таких слів мами я починаю ще більше сумніватися, що роблю все правильно. Ця байдужість мами не дає мені спокою. Вона ніколи так не реагувала на мої слова. Звісно я думала вона почне кричати, говорити, що я роблю найбільшу помилку життя. Але байдужість якось в мої плани не входила.

Може взагалі не слід допомагати Максиму. А то знаючи, що його батько тиран, а матір через зраду геть з котушок злетіла, не вселяє в мене надію. Я б навіть сказала лякає. Хоча я не з лякливих та все ж втягувати себе в таке, якось не хочеться. А з іншого боку, я повинна врятувати друга від цього всього, адже окрім мене йому немає кому допомогти. І це лише фіктивний шлюб, який геть не веде ні до чого серйозного. Ну змого боку так точно, а ось, що думає про це Максим мене нехай не турбує.

Максим

Щоб не морочити собі голову тим, яке прийме рішення Мирослава. Я вирішив поїхати до сестри, адже тільки вона може мене заспокоїти, а на додачу допоможу її трохи з малечою. Впевнений сестра зараз не відмовиться від моїй допомоги з немовлям, і можливо дасть мені якусь пораду, чи хоча б підтримає. Хочеться вірити в те що Мирослава мені не відмовить, але враховуючи той факт, що я для неї всього лише друг, до якого вона не завжди ставилася з теплотою. Виникає боязнь відмови. Та сподіваюся Мирося не настільки черства і допоможе мені.

Приїхавши до сестри, двері будинку мені відкрив Ілля. Його вираз обличчя як завжди був не привітний. І мене це аж ніяк не здивувало. Моя мета зараз побачити сестру та племінницю, а на нього якось байдуже.

— Привіт! – дивиться на мене косим поглядом.

— Привіт! – промовляю, проходячи до будинку.

— А де Соломійка? – оглядаючи вітальню запитав я.

— Малу вкладає спати! – спокійним і трохи гнітючим голос відповів Ілля.

— Тоді я почекаю її в вітальні на диванчику, якщо ти не проти? – враховуючи, що будинок його, варто проявити ввічливість і запитати, а то мало що йому в голову стукне.

— Як бажаєш, – промовив з байдужістю він  та сів на дивані навпроти.

Після цих слів зависла мовчазна тиша. Ілля дивився на мене не відриваючи свого погляду, а я з нетерпінням чекав коли до кімнати зайде сестричка. Цікаво, що він хоче в мені побачити? Цей презирливий погляд здається і стіни може пропалити не тільки мене.