Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Мирослава

Зранку мені зателефонував Максим та попросив зустрітися, але я нікуди не збираюся. Так що хай чекає скільки завгодно. Я нікуди піду. Через годину пролунав дверний дзвінок, і я пішла відкривати двері. Даю гарантію там стоїть В’ячеслав, який знову буде вмовляти мене вийти за нього. Коли я відчинила двері там стояв зовсім не В’ячеслав.

— Ну привіт красуне! – вимовив Максим, і схопив мене та виніс на своєму плечі.

— Слухай ти нічого не сплутав! Я тобі не мішок з картоплею, щоб мене так виносити з під’їзду, – обурено вигукнула, і почала тарабанити кулаками по його спині.

— Мирославо заспокойся! Ти не захотіла зі мною зустрітися, тож іншого способу як витягнути тебе з твоєї квартири в мене немає, – жаль що я не бачу зараз його обличчя, впевнена воно в нього вже розтіклося в посмішці.

— Аякже твоя дівчина з якою ти за ручки ходиш? Вона не буде проти, що ти ось так чужих дівчат на плечах виносиш?

— Яка ще дівчина?! Що ти говориш!  – його тон голосу мене здивував, але не потрібно тут дурня з себе показувати. Я все вчора бачила на власні очі. Для повної картини не вистачало лише поцілунку. Можливо він і був, але я поїхала занадто рано не дочекавшись цього видовища.

— Я бачила тебе вчора в парку, як ти гуляв з дівчиною за руки. Ось тільки не потрібно вигадувати, що це була твоя сестра, або подруга! Я на таке не поведуся! – голосно промовила, і Максим поставив мене на землю.

— Все сказала, а тепер можна я скажу! Так ця дівчина не моя сестра, – вимовив Максим, дивлячись мені прямо в очі.

— А хто вона тобі тоді? – запитала, і глянула у відповідь на Максима.

— А я бачу хтось у нас ревнує! – посміхаючись промовив він.

— Не ревную! Ми ж друзі! А я б не хотіла спілкуватися з хлопцем в якого є дівчина, – з серйозним виразом обличчя відповіла я.

— В мене немає дівчини, але можливо скоро з’явиться дружина, – він настільки це спокійно вимовляє, що мене чомусь кидає в жар.

— Ти одружуєшся! На кому? – здивовано округлюю очі.

— На тобі! – вигукує це настільки спокійно, що я навіть давлюся власною слиною.

— В сенсі на мені! – округлюю очі на стільки широко як вмію та відкриваю від здивування рота.

— Мирославо ти як мій найкращий і найліпший друг повинна мені допомогти, та стати моєю фіктивною дружиною. Але про нас фіктивний шлюб повинні знати лише ти та я.

Він що взагалі очманів, який в біса фіктивний шлюб! Ніякою фіктивною дружиною я не буду! Ще чого не вистачало! Ну знаєте не таким я уявляла свій перший шлюб. Та ще й фіктивний! Цей Максим занадто запрацювався, що тепер верзе такі небилиці.

Він дивився на мене з серйозним поглядом, чекаючи моєї відповіді, а я від розгубленості навіть не знаю, що сказати.

— А тепер поясни мені навіщо тобі фіктивна дружина?! – глянула на Максима, поглядом повним серйозності.

— Мій батько справжній тиран та деспот! На вибір дружини він дав мені місяць. І якщо я за місяць не одружуся то він вибере мені сам наречену, на якій я повинен буду одружитися, – відповів він, відвертаючи свій погляд десь на дорогу.

— Взагалі-то на дворі двадцять перше століття, яке він має право одружувати тебе на іншій, та ще й без твоєї згоди! – вигукую невдоволено, у відповідь і дивлюся на Максима.

— Ти погано знаєш мого батька! Він вже так і сестру одружив!

Я мовчала, в мене просто не було слів. Невже нічого не можна зробити? І фіктивний шлюб зі мною це єдине рішення?

— Невже все настільки погано? – запитально вигинаю брову і дивлюся на Максима.

— То ти мені допоможеш чи ні? – запитує мене у відповідь він.

— А можна я подумаю і завтра дам тобі відповідь?! Адже мені ніколи не пропонували стати фіктивною дружиною! – кидаю розгублений погляд я.

— Звичайно! Якщо погодишся то напишеш, а якщо ні то нічого не пиши, – промовив Максим це настільки засмученим голосом, що мені навіть захотілося якось підняти йому настрій.

— Дивись, що в мене є! – вимовляю доволі веселим голосом, та дістаю його фотокартку з соціальної мережі.

— Звідки це в тебе? – беручи фотокартку запитує Максим, окинувши світлину своїм поглядом.

— З твоє соціальної мережі, – з посмішкою відповідаю я.

— А іншого фото там не було? Тільки там де я з прищами! – невдоволено вигукує він, даючи мені світлину.

— Нормальне фото, що ти починаєш! Було гидке каченя, а став прекрасний лебідь! – видаю я і штовхаю Максима. 

— Ідеальне поєднання! – незадоволено бурчить він. 

— Ну вибачте! Це перше, що прийшло в голову! А хто ця красива жінка біля тебе? – запитую, і дивлюся на нього.

— Моя мама! Це єдине наше спільне фото! Тоді в мене з нею були ще більш менш стосунки, а потім коли вона дізналася, що батько їй зраджував з молоденькою. Наче з глузду з’їхала, хотіла вбити і мене і сестру.

Оце так і сімейка в Максима! Сподіваюся хоч сестра там нормальна? 

— Ого це серйозно! І де вона зараз? – з серйозним виразом обличчя запитую я.