Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Карби і скарби. Посвіт карпатського світу 📚 - Українською

Читати книгу - "Карби і скарби. Посвіт карпатського світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карби і скарби. Посвіт карпатського світу" автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 60
Перейти на сторінку:
людина померла, то її фотографія, її ліжко ніби затримують її біополе. Але на дев’ятий день, саме в той час, коли людина помирала, це її біополе зникає – і з фотографій, і з ліжка. На сороковий день знову це саме біополе померлої людини з’являється над її фотографіями й над її постіллю. Знову ж таки, о тій самій порі, у ті самі години і хвилини, коли вона помирала. З’являється лише на добу. Я простежувала цей феномен і далі – виявилося, що протягом року цей біокаркас періодично з’являється в домі, але не можу встановити тут якусь певну періодичність…»

А може, це і є доказ безсмертя душі, що багато віків проповідує церква. Але виражений іншими словами – безсмертя матерії. Доказ цілісності нашого матеріального світу.

Живе і мертве – де грань переходу одного в інше?! Нас завжди супроводить цей таємничий інтерес до тих, хто переступив останню межу. Що він думав і казав перед тим, як почувався? Усе це не випадково, пояснює Ержі-нейні. Якщо людина пішла з добром і легко, ця полегкість передасться близьким. Біля труни хочеться постояти довше, хтось несамохіть намагається торкнутися тіла, наче підзарядитися залишками енергії померлої людини. Підмічено, що за таких обставин удова чи вдівець навіть якісно змінюються фізично й духовно. Світлою печаллю позначені їхні обличчя, а душа стає добрішою й мудрішою. Дуже часто після смерті деяких людей в родині одразу ж народжується дитина. Такі діти виростають сильними, здоровими й розумними.

Але буває й навпаки, коли помирають у муках і з прокльонами або не встигнувши покаятись у важкому гріху. Тоді й похорони гнітючі, складні, пов’язані з казусами. І рідним потім у домі не таланить, занепадають справи, які небіжчик розпочав.

Мертві не тільки залишають нам останнє «прости», але й своє благословення. Уважають доброю прикметою, якщо молоді люди познайомились на похороні чи поминках. А шлюб їхній буде «до смерті», якщо це знайомство чи взаємний потяг сталися під час нічних сидінь біля небіжчика. Природа неначе закодовує їх на відтворення втраченої прогалини в роді людському. Може, цим пояснюється незрозуміла й така недоречна сексуальну збудженість чоловіків і жінок на похоронних церемоніях та після них…

Ержі-нейні допомогла не одній удовиці й розлученій сприянням своїх мерців. Таким жінкам частіше треба бути на похоронах, намагаючись торкнутися або поцілувати покійного. Це надійно привертає того, кого вони обрали. Дехто вчащає на ховання з іншої причини: щоб пильно стежити, чи не впаде щось з труни. Ця річ, яку небіжчик не хоче брати з собою в землю, може принести велике багатство, а може й велике нещастя, хворобу, смерть.

Тому всі свої процедури бабка робить завжди при запнутих вікнах, дзеркалах, при свічці й бажано в кімнаті, де найбільше любив бути покійний. Але в жодному разі не у ванні. Воду після миття треба одразу ж вилити за ворота, щоб її не напилися тварини, і не під фруктові дерева. Обстрижене волосся, нігті спалити, а одяг після прання віддати з доброю дякою жебракам. Небіжчику не треба там і прикрас, але їх треба одразу ж зняти після агонії, бо потім йому буде важко з ними «розлучатися». І це повинна робити найближча рідня. Якщо були пов’язки чи монети на очах, їх треба кинути в могилу. Один синок двадцять доларів їй давав, щоб повиривала в батька золоті коронки. Пішла, навіть гроші за свою роботу не взяла.

Треба стежити, щоб до цього мало доступ якомога менше сторонніх людей. Смерть – річ дуже інтимна. Померлому «хочеться», щоб поруч в останній земний час була найближча йому людина. Першою при труні, останньою біля хреста. Якщо є сили (а їх треба знайти), треба перебути разом в одній кімнаті. А непрошених гостей все одно не уникнути. Є люди з некрофільськими замашками, яких хворобливо ваблять такі події. Вони відвідують усі похорони в околиці й захоплено потім смакують подробицями.

Не виключено, що інколи навідуються ворожки, щоб непомітно заволодіти якоюсь річчю небіжчика – це згодиться для відьомських чарів. Як їх упізнає Ержі-нейні? Вони рідко приходять уночі. Скориставшись клопотами рідних, починають чимось допомагати: перебирають квіти, поправляють покривало, збирають пух чи волосини.

Приходять раптово й так само несподівано зникають. Ні поминки, ні читання Псалтиря їх не цікавлять, на противагу бідним сусідам, що просто користуються нагодою попоїсти.

Одним словом, смерть багатьом вигідна. І декому покращує життя.

Мертві однакові всі, зате які різні коло них живі!

Матері просять пасемця волосся й обрізки нігтиків дітей.

Один молодий чоловік, після того як обмила й зачесала його дружину, цілу фотоплівку відзняв. І лише тоді попросив одягати. Незворушний такий, замислений.

Хлопець на похорон нареченій приніс повний «дипломат» косметики. Мусила сусідку-перукарку брати з собою. Бо той зажадав, щоб дівчина виглядала в труні, як її кумир Надя Ауерман. А було, що «круті» привозили для наведення останнього макіяжу спеців з Дебрецена. Щупленькому горбатенькому дідикові вигляд конгресмена зроблять. Це коштує сто доларів, тоді як стара Горватка рада й десяти гривням.

За потенційних мертвяків борються живі. І місця під майбутні могили продаються, і мармурові надгробки на будь-який смак. Сервіс дійшов до того, що поховати себе можна заживо – оплатити похорон наперед, з музикою та імпортним катафалком. Одна жінка п’ять днів ховала від людей мертву матір – чекала її пенсію. Скільки оцту довелося перевести Ержі-нейні, щоб приглушити запах! До речі, якщо потрібно чекати довше до поховання, біля тіла не можна класти квітів.

Усяке було на її довгому віку. Було, що сім’я сектантів після всіх приготувань попросила її понести тіло до комори. Там уже було викопано могилу… Усякого набачилася. І синці на тілі, і рани на животі після смерті «від інфаркту». Але що їй до того, її діло маленьке: затулила очі, підв’язала підборіддя, обмила, поголила, підстригла, якщо треба, зачесала, одягла. Гребінець, ножиці, пудра, тональний крем – весь її нехитрий реманент.

Гріх згадувати, але були й курйози. Син-бізнесмен привіз батькові на похорон «фінський» костюм. А тут дощ – піджак умить розлізся, як промокашка. Іншим разом обмивала старого «тюрягу». Тіло, як у ящірки, – усе в татуюваннях. Дружок покійного каже: «Півлітра, бабко, ставлю, якщо нарахуєш усі 100». Вона знайшла лише 99. Тоді той відтягнув повіку на оці, а на ній виколотий павук.

Люди іноді поводяться смішно в своїй скорботі. Деякі пориваються покласти до могили якусь річ, значущу для померлого. Одна жінка любовно засунула під бік чоловікові пляшку дорогого коньяку: «Планував на день народження випити». Інші не дають глибоко копати яму, бо там буде сиро.

Ержі-нейні і важко, і легко у своїй роботі. Легко, бо ніхто з клієнтів зауваження їй не зробить. Ходить майже на всі похорони. Просто кортить глянути збоку на свою роботу. Часом щось підправити доведеться. Родина в такий час не помічає дрібниць. Хоча які це дрібниці, людина раз лише відходить. А в неї око метке. Та й що лукавити, на поминках хоч попоїси нормально. Хоча бідність уже досягає і мертвих. Усе частіше обходяться без білизни і взуття. А перед спусканням труни в землю буває, що й покривало заберуть. Живим ще прислужиться.

Похорони нині різні, як і люди. Одному трояндами й герберами всіюють останню путь, у яму кидають пляшки шампанського та жмені «рафаелло». Іншого виряджають у запраній сорочці й у фанерному ящику. Селяві, у цвинтарну браму легко вміщаються і циганський віз, і мерседес. Ці ворота достатньо широкі – ніхто не прослизне мимо.

І ця жінка сотні разів входила сюди зі своїми мерцями. Їхній чорний ангел.

– А ви? – запитую Ержі-нейні. – Ви смерті не боїтеся?

– Я з нею

1 ... 37 38 39 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карби і скарби. Посвіт карпатського світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карби і скарби. Посвіт карпатського світу"