Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Я заходила до свого дому, а відчуття були такі, ніби вдираюся до чужого. Хоч прожила тут двадцять років, і була відсутня всього лиш два тижні. Та здавалось, ніби минуло набагато більше часу, мінімум кілька місяців. Не можу сказати, що дуже сумувала за домом, бо справжнім домом ця квартира ніколи не була. Можливо, коли мені було п’ять, і з нами ще жив батько. Ті майже стерті з пам’яті спогади пахли булочками з вишнями, татовими терпкими парфумами й сигаретним димом. Лунав мамин сміх. Я вже забула цей звук. Бо після того, як батько пішов, а всі розмови про нього було заборонено, здавалося, ніби й веселощі потрапили до чорного списку. Мама перестала пекти, та й взагалі готувала рідко, і рідний дім перетворився на звичайну трикімнатну квартирку. Зі старим ремонтом, вицвілими шпалерами та старими меблями.

А після того, як тут з’явився Арський, дихати стало взагалі нічим. Тому, тепер я навіть раділа, що мене змусили покинути це житло, наповнене привидами щасливого дитинства і не дуже щасливих шкільних років.

Думка про вітчима привела мене до тями, і я, зібравшись, глибоко вдихнула. Коліщатка в мозку завертілися. Так, спочатку треба чимось відволікти Стаса, а ще краще – обох відразу. А тоді вже приступати до справи.

— Ма, — пошепки звернулась я до жінки, що якось невпевнено завмерла в прихожій, поглядаючи на чоловічі черевики на підлозі.

Ах, точно. Вітчим їй ж сказав, що в нього справи, і тому він не міг приїхати по неї.

— Мамо, — повторила, зітхнувши, і, коли та підняла на мене розгублений погляд, я кивнула на двері вітальні. —  Заговори Стаса, щоб він не вийшов. Хочу забрати деяке взуття.

Поки маман повільно роззувалась, я обмацала поглядом вішак для одягу. Точно. Дві шкірянки. Чорна та коричнева. Поки що все за планом.

Прислухаючись до того, як мама щось упівголоса говорить Арському, а той здивовано бурчить, дістала з пакета ножичок і максимально тихо натиснула пальцем на повзунок, щоб вискочило лезо. Та канцелярські ножі не вміють «тихо», тому я мало не підскочила від різкого звуку. Чи то в мене просто нерви до біса?

Схопивши коричневу шкірянку за кутик біля замка, розвернула внутрішньою стороною до себе і примірилась. Ближче до спини підкладку ніхто не розглядатиме, і немає кишень, через які можна було б випадково намацати маячка. Добре.

Зробила невеличкий надріз, розміром із десятигривневу монету, затисла ножа між зубами та дістала з пакета решту знаряддя.

Ледь не забула зняти з однієї сторони маячка плівку, під якою ховалося липке покриття, для надійнішого кріплення до об’єкта. За дверима вже не впівголоса бурмотіли, а добряче сварилися, і здавалося, ніби от-от вітчим вискочить у коридор та застукає мене. Думаю, він не допетрає, чим насправді я тут займаюся з ножем у зубах. Мабуть, вирішить, що псую його речі чи шукаю гроші. Та все ж, приємного буде мало.

Не знаю, як мені вдалося приліпити прилад, але зі стрічковим клеєм довелося повозитися. Тому що він, бляха, ніяк не хотів лягати, поки я сяк-так не підставила долоню з іншого боку, створюючи видимість твердої поверхні.

Та тільки-но я переможно відпустила підкладку, запхнула клей і ножик до кишень та затисла в руці другий маячок, як двері вітальні різко розчахнулися навстіж, вдарившись об стіну. З кімнати вилетів розлючений вітчим.

—  А ти якого дідька тут робиш?! —  гаркнув майже здивовано, побачивши мене.

—  Не твоє собаче діло, —  за звичкою огризнулась я.

Арський за два тижні геть не змінився. Те саме худе тіло в заляпаній футболці, тільки пивний живіт ледь випинається, круглі, свинячі очка на небритій пиці, скривлені широкі губи, ніби йому весь час щось смердить. Як із таким гидким чоловіком взагалі можна в одному ліжку спати, —  цього мені ніколи не зрозуміти, і слава богу.

Вже думала, що після моєї відповіді почне бризкати слиною та бити себе в груди, розказуючи, що він тут господар. Але вітчим лиш махнув рукою.

—  Та пішли ви, —  буркнув.

Штовхнув мене плечем, запхнув ноги в поношені туфлі та, накинувши куртку, вийшов із квартири, захряснувши двері.

Я була настільки шокована таким поворотом, що не одразу помітила… Пішов Арський у чорній куртці, до якої я не встигла прикріпити маячок. Чорт забирай, оце я облажалася….