Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Яровий Денис Олександрович

Ніяк не міг додзвонитися до Андріянової, і мене це нервувало. В університеті я її теж не бачив, та ще й Дар, як на зло, увімкнув автовідповідач. Він так робив тільки, коли підрозділ збирали на нараду. Значить, їхня спецоперація з Арським вже закінчилася. Де ж тоді Ксеня? Може, залишилася вдома? Чи до подруги напросилася? Не поїхало ж дурне дівчисько назад до готелю?! А що, як… Та ні, Дарій би зметикував. Напевно….

Поки їхав додому, розмірковував, а чи не поїхати до «Ореолу»? Ні, це буде надто підозріло.

Ледь не підрізав вантажівку, розвертаючись на повній швидкості, коли пригадав ту легенду з племінницею, що на ходу тоді вигадав. Так і знав, що ця недолуга спонтанна ідея таки пригодиться! Але якщо Андріянової там не виявиться… голову відкручу, заразі!

Не знаю, чому, але коли думав, що з нею щось могло статися, в грудній клітці серце переверталося. Десь у глибині душі шкодував, що втягнув. Так, вона справді дуже допомогла, без неї ми б не впорались і з половиною справи. Але як зринав у голові її беззахисний, худорлявий профіль, великі, наївні очиська… Ні, така брудна справа, все це лайно Гончарових – не те, що б могла розгребти Ксенія. Воно її зламає. І я мав би це передбачити.

Стоянка біля готелю була напівпорожньою, як і в будь-який будній післяобідній час, тому, з легкістю припаркувавшись, я вискочив з авто та кинувся до входу. Не знав, де шукатиму Андріянову, та мав надію зловити її на третьому поверсі. Якщо вона дійсно на роботі.

Вже піднімаючись до парадного входу, раптом почув своє ім’я та різко загальмував.

— Гей, Денисе, не мене шукаєш?

Озирнувшись, побачив Гончарову. Мабуть, я настільки занурився у власні роздуми, що не помітив її автомобіль на стоянці. Бачити Ларису хотілося зараз найменше.

Жінка зачинила дверцята своєї блискучої іномарки, поставила її на сигналку та, виляючи стегнами, закрокувала до мене.

— Мені треба поговорити з Ксенією, — не став вигадувати інших причин.

— М-м-м, з тією, що твоя племінниця? — поцікавилася Лариска, якось дивно сіпнувши бровою.

— Так, — кивнув. — Ти ж не проти, щоб я піднявся та пошукав її?

— Не проти, — стріпнувши волоссям, відповіла вона.

Та коли я кивнув і розвернувся до дверей, додала:

— Та її сьогодні немає на роботі.

Я завмер, а тоді здивовано глянув на Гончарову.

— Ти впевнена?

Брюнетка вдавано ображено надула губи.

— Денисе, взагалі-то я тут бос, — зверхньо хмикнула. — І знаю все про своїх робітників. Ксенія Андріянова сьогодні на роботі не з’являлася. До речі, як знайдеш її, попередь, що така безвідповідальність суворо карається в «Ореолі».

— Добре.

Я розгублено дивився на Ларису, що легкою ходою пройшла повз, обдаючи ароматом дорогих парфумів, таких самих гірких, як і вона. Щось у її словах не давало мені спокою. Чи то мимовільні жести не стикалися зі словами, чи щось інше. А може то просто моя параноїдальна уява.

Повернувшись додому ні з чим, я ще кілька разів спробував додзвонитися до студентки, та все марно. Де ж ти, чорт забирай?!

Пізній дзвінок Дарія застав мене за комп’ютером, де я вкотре переглядав матеріали по справі.

— Ти дзвонив? — позіхнувши у слухавку, спитав друг. — Вибач, закрутився на роботі.

— Дзвонив, бо не можу знайти Ксеню, — знервовано сказав, відкинувшись на стільці.

Дар фиркнув.

— Ну, я її не з’їв, якщо ти про це, — глузливо відповів. — Можливо, звук вимкнула, багато роботи і все таке.

— Якої роботи?

Я моментально напружився, вже передбачаючи відповідь.

— Як, де? В «Ореолі». Вона ж там працює, чи я помиляюся? Я її майже під самі двері доставив.

Перед очима потемніло, а в душі все перевернулося. Дивна поведінка Лариски стала зрозумілою. Вона знала. Знала, чому я шукаю Ксеню. І збрехала, щоб не зміг захистити.

— Дарій, збирайся. Ксенія в Гончарової. Час діяти.

* * *

Ксенія

— Я з першого дня запідозрила, що з тобою щось не так, — повільно підійшовши до ліжка, сказала Гончарова. — Вічно тебе всюди багато! Куди не плюнь, звідусіль новенька вискочить, як чорт із табакерки.

Жінка нахилилася, з відразою вдивляючись у моє обличчя.

— Подумати тільки… Така нікчемна сучка, а як усіх підставила! Хоч уявляєш, скільки ми грошей через тебе втратили?!

Я була настільки налякана та розгублена, що коли вона, зірвавшись на крик, підняла раптом руку, не встигла зреагувати. Від пекучого ляпасу задзвеніло у вухах. Проте, вчепившись пальцями в матрац, втрималась на місці. Піднявши підборіддя, глянула на начальницю з викликом.

— Не розумію, про що це ви, — вичавила. — Якщо я вам заважаю, ночуючи тут, пошукаю со…

— Не грай зі мною в ігри! — перебила Лариска.

Боляче схопила кігтями за підборіддя, стискаючи так, наче хотіла розрізати на шматки. А тоді опустила погляд і вишкірилась. Вже за мить тримала в руках мій телефон, витягнувши його з кишені фартуха.

— Так-так, подивимось, — відступаючи, майже радісно промуркотіла жінка.

Розблокувала і раптом фиркнула.

— Який настирний у тебе дядечко, двадцять сім пропущених. Цікаво, що ж він хотів? До речі, ще й приїжджав, питав про тебе. Вибач, довелося трохи збрехати. Треба ж хоч частину грошей виручити, що ви з Яровим у мене відібрали.

І скривила губи в глузливій посмішці, коли я випрямилася, почувши прізвище Дениса. Чорт, і навіщо я вимкнула звук? Напевно, він хотів мене попередити! А я навіть не подзвонила після того, як ми повернулися. Зовсім із голови вилетіло.

— Клятий нишпорка, — пробурчала собі під носа, продовжуючи копатися в моєму телефоні. — Думав, що зможе обвести мене, як Орловського. Недоумок.

Зосереджено поводивши пальцем по дисплеї, раптом перевела на мене переможний погляд. Мене аж в піт кинуло, коли повернула екраном до мене. Ледь не застогнала від усвідомлення своєї дурості. І чого я ті фото «роздягальні» за ширмою не видалила?! Могла б хоч пароль на екран блокування поставити, дуреписько!