Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

— Значить, ти у нас нікчемна пародія на Джеймса Бонда? — зловісно примруживши очі, процідила Лариса. — Сподіваюся, хвойда з тебе вийде набагато талановитіша.

— Що? — прошепотіла.

Голос від страху застряг у горлянці.

Перевела погляд на здорованів, які, мов кам’яні тролі, стовбичили біля дверей. Все це було схоже на дуже реалістичний кошмар.

— Документи, які ти забула забрати з відділу кадрів, тепер у мене, — продовжила, як ні в чому не бувало Гончарова, з таким щасливим виразом на  обличчі, ніби оголошувала, що відпусток цього року не підпише нікому. — Дякую, що настільки спростила мені роботу. Твоя нікчемна, кістлява дупа тепер також належить мені. Поїдеш у тур до другосортного борделю в Арабських Еміратах!

З її намальованого рота вилітали настільки чужі для моєї реальності слова, що просто не досягали точки призначення в мозку. І мене мовби заціпило, наче закоротило нейронні зв’язки. Бордель? В Арабських Еміратах? Вона забрала з відділу кадрів мій паспорт… То я тепер, як ті дівчата, що по новинах показували? Чи як у тому страшному фільмі про продаж людей закордон….

Вона ще щось розповідала, розмахуючи моїм смартфоном, стукотіла каблуками по паркету, та прийшла до тями я лише, коли здоровані підійшли та схопили мене за передпліччя з обох боків. Побачивши в руках одного з них шприц, я сіпнулася, відчуваючи, як від страху трусяться ноги. Господи, у що я влипла?!

— Просто снодійне, — глузливо «заспокоїла» мене Лариса Вікторівна. — Ми ж не хочемо, щоб ти перебудила весь готель. — Через кілька годин будеш як новенька.

Навіть не потурбувались про дезінфекцію. Голка увійшла в передпліччя через сорочку, і я скрикнула. Хотілося вирватися, та боялася поворухнутися. А потім усе попливло. І кімната, і охоронці, і страхітлива посмішка Гончарової. Все це стало вмить не важливим, пустим, далеким… В голові не залишилося жодної думки, я наче провалилася в темряву.

* * *

Пробудження було не надто приємним. Голова розколювалася, тіло наче налилося свинцем, а в голові була повна каша. Ледь розплющивши очі, я кліпнула, тоді ще раз. Нічого не змінилося. Навкруги була суцільна чорнота. І чулося тихе бурмотіння, хоч не зрозуміло, з якого боку. 

Прочистивши горло, я спромоглася пересохлими губами вичавити лиш тихеньке «є хтось?». Праворуч хтось важко зітхнув.

— Народ, новенька прокинулась.

Голос жіночий, навіть, можна сказати, дівочий. Хрипкий, мов під час простуди, проте впевнений і сильний. Невже я опинилася серед тих дівчат, про яких щось говорили Яровий з Дарієм, тоді, в фургоні? О. Боже. Мій!