Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

Я вже встигла заспокоїтися та навіть заново почати нервувати, а чи дійсно все закінчиться так, як я собі уявила. Тому, коли завищали гальма, і нас кинуло об стіну, не зреагувала, і таки приклалася лобом об пластикову обшивку. Скривилася, завалившись на бік, і завмерла, прислухаючись. Коли почула: «Вийшов з машини з піднятими руками!», полегшено всміхнулася.

— Ключі! Дай мені ключі!

Голос Ярового я впізнала б де завгодно, щоправда такого нервового тону я від нього ще не чула. Фиркнула, коли він вилаявся десь там, за дверима… так близько.

Перевернувшись на живіт, підтягнула коліна і, впершись головою в стінку, піднялася на ноги. Висоти в кузові не вистачало для того, щоб зустріти рятівників з гордо піднятим підборіддям, тому я, тільки-но розчинилися дверцята, вивалилася просто Денису в руки.

— Господи, Ксеню!

Він підхопив мене за талію, відтягуючи подалі від автомобіля. Хтось із військових, підійшовши ззаду, торкнувся зап’ястків, і мої руки нарешті опинилися на волі. Чим я й скористалася, обвивши шию Ярового. Ще б ноги закинула, та вони все ще були скуті кайданами. На мою поведінку чоловік, здається, взагалі не звертав уваги. Гладив по волоссі, наче маленьку. Тихенько бурмотів заспокійливі слова: «Ти молодець, Ксеню! Врятувала дівчат, піймала поганців. Можна було, звичайно, не доводити мене при цьому до серцевого нападу, але все рівно… молодець».

Я пхикнула, закотивши очі, та коли Денис повернув голову й цьомкнув мене в щоку, завмерла схвильовано. І що це означає? Як мені до цього ставитися? Бо серце, здавалося, от-от вистрибне з грудей!

— Я знайшов ключі від кайданів, — почулося раптом за спиною, і Яровий гукнув, щоб спочатку звільнили мене.

Нарешті з мене зняли ці важкі гирі! Я навіть на мить забула про поцілунок, вставши на рівні ноги та зробивши невпевнений крок. І тут сталося те, чого я очікувала найменше.

Я почула голос Варі. Закрутила головою, щоб зрозуміти, з якого боку лунають дзвінкі прокльони та брудна журналістська лайка. Вже вечоріло, але обриси старого, напівзруйнованого м’ясокомбінату я впізнала. З його цехами-коробками, розкиданими територією, іржавою десятиметровою бочкою. І десь за нею Варвара з кимось впевнено сварилася.

Та не встигла я кинутися їй на допомогу, як з-за резервуару вийшов… Дарій. У своїй військовій формі КОРДу, бронежилеті та з пістолетом на поясі, тягнучи за капюшон мою подругу. Ми з Яровим перезирнулися та одночасно повернули голови до парочки, коли Варя ледь не на всю вулицю заверещала:

— Пусти мене вже, псих! Я через тебе фотик розбила!

«Фотик» дійсно теліпався в її руці на шлейці зі зламаним об’єктивом. Але що її фотоапарат разом із власницею роблять тут?!

— Варя! — вигукнула я, щоб привернути увагу подруги.

Це подіяло. Дівчина, витріщивши очі, закрутила головою, а знайшовши поглядом мене, ойкнула. Впізнавши Ярового, роззявила рота.

— А ви… тут… а звідки? — пробурмотіла приголомшено. — Та забери вже від мене свої руки!

Це вже було адресовано розлюченому військовому. Той, зустрівшись поглядом із Денисом, фиркнув, але відпустив капюшон Варвари, розвернувся та пішов геть.

— Ну, що за неандерталець? — пробубніла Варя, швидко крокуючи до нас. — Що ти тут робиш, Ксень? Доброго вечора, Денисе Олександровичу!

— Це я в тебе хотіла спитати, — примруживши очі, хмикнула я.

Дівчина розвела руками.

— Я ж тобі казала про спецоперацію, ти що, забула?

А ще я пам’ятаю, що вона казала, що це : «Та ну, фігня!». От права я була на рахунок пекла!

— Варю, ти божевільна! — простогнала, обіймаючи подругу. — Я ж думала, що ти, максимум, на вечірку нелегально пролізеш!

— Я що, на першому курсі?! Вечірки — туфта.

Ну, хто б сумнівався…

— А ти тут як опинилася? — вже вкотре спитала Варвара.

А я так не хотіла нічого пояснювати зараз… Мені б у гарячу ванну, в м’яке ліжечко…

— Так, студентки, — раптом підійшов Яровий та схопив мене за плечі, відтягуючи від Варі. — Про все поговоримо завтра. Ксені треба відпочити. В неї ще шок не минув. Дарій! Потурбуйся, щоб наша юна нишпорка Варвара була вдома якнайшвидше.

Дар, що стояв біля автомобіля викрадачів, повернув голову і, зиркнувши на Варю, скривився. Бажання няньчитися з нею в нього явно не було.

Але Денис йому не залишив вибору, розвернувши мене до них спиною і взявши за руку. Я лиш встигла махнути Варі на прощання, яка здивовано кліпала очима, дивлячись на наші переплетені пальці. Від пояснень тепер я точно не втечу…