Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— А ви як були покидьком, так і ним лишилися! Життя взагалі вас нічого не навчило! І я б вам радила попросити вибачення у своїх дітей, адже вони не заслуговують мати такого батька, як ви!

— Забирайся геть! Мені не потрібні твої повчання! — викрикує Зарубін, а я швидко забираю тацю з ліками і виджу з палати.

В коридорі я зустрічаю знову ту медичну сестру.

— Ти де ходиш?! Ти мала вже давно рознести всі ліки, і приступати до іншої роботи! — злісно кричить вона на мене, і її очі аж блистять від цієї злості.

— Просто пацієнт вередливий попався, — вимовляю з посмішкою я.

— Скільком пацієнтам ти рознесла ліки?! — злісно дивиться вона на мене, а мені чомусь аж сміятися хочеться від її реакції.

— Одному Зарубіну, — вимовляю спокійно я, а її геть роздирає від моєї спокійності.

— Тебе звільнено! – вигукує суворо вона, і думає, що я зараз плакати почну, але я лише посміхаюся, від чого її корчить ще більше.

— Ну, якщо так, то я мабуть піду, – із посмішкою промовляю, іду до сестринської, щоб забрати свої речі. Її реакція ще дужче підіймає мій настрій. Адже її обличчя за ці хвилини було вже, і червоним, і зеленим, і навіть блідим. Ще трохи, і вона запищить, як чайник, а з її вух повалить пара.

Ну, і день в мене сьогодні! Встигла, і медичною сестрою попрацювати, і чоловіка провідати, а ще одному нелюду пігулку змінила. Не встигла освоїтися, як вже й звільнили! Правда після такого мене можна вважати поганою людиною, адже сьогодні я доведу одну людину до серцевого нападу. Надіюсь мене не посадять! Адже це як не як стаття. Замах на вбивство! Цікаво скільки за таке дають?! Мабуть років десять, або менше.

Будемо вважати, що я була в стані афекту. Адже цей мерзотник, спочатку зруйнував життя своєї доньки, потім зруйнував моє життя. І коли син пішов проти батька, він вирішив зруйнувати і його життя, покалічивши свого сина через своїх людей. Я навіть не шкодую, що підмінила одну таблетку. Сподіваюся Зарубін на мене в суд не подасть. Хоча від такої людини, хорошого не варто очікувати. Надіюсь Максим буде мені передачки до в'язниці носити. Це я зараз посміхаюся, а коли справа запахне смаженим, буде мені не до сміху. Хочеться вірити, що все обійдеться добре, може, але це справа часу.

Приїхавши додому мені телефон обриває Соломія. Я швидко приймаю виклик.

— Мирослава, про що ти говорила з батьком? Мені лікарка телефонувала, і сказала, що в нього був серцевий напад! — я посміхаюся, адже мій план вдався.

— Ми просто говорили, — спокійно відповідаю я.

— Миро, скажи мені правду! Я повинна знати все! — майже  кричить мені в слухавку Соломія.

— Прикинулася новенькою медичною сестрою, і підмінила всього одну пігулку, — мій голос і надалі спокійний.

— Дура, тебе ж посадять! — кричить знервовано вона.

— Ця мерзота зруйнувала твоє, моє, і Максимове життя. А я маю так просто сидіти склавши руки! — вимовляю, я оправдовуючи таким чином свої дії.

— В сенсі твоє життя? Я чогось не знаю? — чую здивований голос. Так Соломії не потрібно нічого знати про те, що в мене було з її батьком.

— То я образно, адже якщо він зруйнував життя Макса, то і моє теж.

— Ну тепер ясно! Я постараюся тобі якось допомогти, якщо вся ця ситуація випливе, і дійде до суду, — впевнено промовляє Соломія. А я в той момент думаю, чим вона зможе мені допомогти в суді.

— Цікаво, і як ти мені допоможеш?

— Я адвокат! До вагітності багатьом людям допомогла уникнути кримінальної відповідальності. І тобі допоможу вразі чого.

Не думала, що Соломія адвокат! Хоча це навіть логічно. Хтось же повинен був захищати батька в суді. Надіюсь справа не дійде до суду. Добре, що про це не знає мама з Максимом, бо вони б надавали мені такої прочуханки.

Після не довгої розмови з Соломією я заходилася робити вечерю з тих продуктів, що встигла купити, а ще потрібно помити цей посуд, бо скоро він пліснявою покриється. Як же мені зараз не вистачає Максима. Думки про нього заповняють весь мій розум більше, чим мої майбутні проблеми.

Глянути портрет Мирослави ви можете в моєму інстаграм)