Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Я мчусь до будинку Соломії, мої думки крутяться, як вітер у бурі. Відчуваю, як серце б'ється в унісон з кроками, які наближають мене до будинку. Підійшовши до хвіртки, мої думки лише про одне: "Головне, щоб двері мені не відкрив Ілля. Адже він весь настрій зіпсує своїм поглядом." Затримавши подих, я торкаюся ручки хвіртки та заходжу в двір. Швидко доходжу до вхідних дверей, знаючи, що зараз буде вирішальний момент.

Мої пальці злегка дрижать, коли я натискую на дверний дзвінок. "Будь ласка, нехай це буде Соломія, будь ласка..." — молюся в думках. Але жорстокий сюжет життя вирішує інше, і переді мною стоїть саме той, кого я так старалася уникнути — Ілля.

— Проходь! — вигукує він, а на обличчі сяє накладна посмішка.

— А де Соломія? — питаю, відчуваючи, як погляд мимоволі опускається додолу.

— Вона з Зоряною гуляє. Скоро повернеться! Можеш почекати її тут, — чітко промовляє Ілля, запрошуючи мене до вітальні.

Я крокую за ним і сідаю на диванчик. Ілля підсідає надто близько, і я відразу напружуюсь.

— Чого ти така напружена? Розслабся, — вимовляє Ілля, беручи мене за руку.

Я різко піднімаюся і сідаю на інший диван, відчуваючи, як серце калатає в грудях.

— А поки ти будеш чекати Соломію, можемо зайнятися чимось цікавим! — каже він, і його голос набуває зловісних відтінків.

На що це він натякає? Невже на секс? О ні, треба звідси негайно вшиватися.

— Не бійся, про нас ніхто не дізнається! — вигукує Ілля, коли я рвучко встаю з дивану.

Його слова віддаються луною в моїй свідомості, і я, не роздумуючи, кидаюся до виходу. Ось тільки я занадто пізно спохватилася.

Ілля також піднімається, і грубо штовхає мене назад на диван. Він нависає наді мною, його обличчя зовсім поруч. Я підтискаю до себе ноги, вдаючи, що мені страшно. Але через декілька секунд збираю всі сили і відштовхую його ногами. Ілля падає на кавовий столик, який під його вагою ламається навпіл.

У цей момент двері відчиняються, і заходить Соломія. Вона бачить Іллю, що лежить на розтрощеному столику, а я сиджу на дивані, дивлячись на неї. Її очі широко відкриваються від здивування і шоку. Я навіть уявляти не хочу, що вона подумала.

— Що тут відбувається? — запитує вона, її голос тремтить від емоцій.

— Соломіє, це не те, що ти думаєш... — починаю я, але вона вже не слухає.

Її погляд ковзає між мною і Іллею, сповнений недовіри і люті.

— Ілля, ти знову за своє?! — кричить вона, звертаючись до нього. — А ти, — тепер її погляд звернений до мене, — чому ти тут?

— Вона залицялася до мене! — вигукує Ілля, піднімаючись на ноги з ледь вловимою панікою в голосі.

Я сиджу, роззявивши рота від здивування. Такого нахабства я ніяк не могла очікувати.

— Це він до мене свої брудні руки розпускав! — вигукую, підстрибуючи з дивану і відчуваючи, як моє обурення закипає.

— Так, все, годі! — викрикує Соломія, пронизливо дивлячись на Іллю.

— Ах ти зрадник! Вирішив до Мирослави вчепитися! Тобі дівчат мало! — кричить Соломія, хапаючи перший-ліпший рушник і починає бити ним Іллю. — Як тільки Максим одужає, він тобі покаже, де раки зимують! — її голос лунає так голосно, що прокидається навіть Зоряна, та починає плакати.

Я забираю Зоряну з візочка і беру її на руки, притуливши до себе. Соломія мовчить, спостерігаючи за нами. Коли я підходжу до них з крихіткою на руках, Ілля обіймає Соломію. Вона намагається опиратися, але він все одно цілує її, незважаючи на те, що вона б'є його кулаками по спині. Через хвилину Соломія виривається з обіймів Іллі і підходить до мене, щоб забрати донечку, яка тихенько перебирає моє волосся. Ілля йде геть. А я стою в розгубленості, не розуміючи, що тільки що відбулося, і що означають слова Соломії: "Тобі дівчат мало!" Невже Ілля зраджує їй?

— Ти вибач мене за цю виставу, — вимовляє засмучено вона забираючи в мене дівчинку.

— Це ти мене вибач! Я не знала, що він почне до мене залицятися, — винувато промовляю і дивлюся їй в очі.

— Не переймайся, ти ні в чому не винна, — заспокоює мене Соломія.

— Скажи, а Ілля, що зраджує тобі? — підіймаю запитально ліву брову.

— Скоріше за все, ми одне одному зраджуємо, — вигукує вона, і дивиться на донечку.

— А від кого тоді Зоряна? — запитую я, бо в мене вже виникли думки, що дівчинка не від Іллі.

— Зорянка, донька Назара, — пошепки говорить Соломія мені на вухо.

— А Ілля знає про це? — так само пошепки запитую я.

— Ходімо на вулицю! Там про все поговоримо! — вигукує Соломія, і кладе Зоряну до візочку.

Соломія і Назар, чомусь я не можу уявити їх разом. Зоряна донька Назара. Цікаво, а сам він в курсі, що в нього є донька, бо щось мені здається, що ні. Все-таки Соломія не така вже й хороша, як я собі думала. Але тут можна її зрозуміти, адже їй, як молодій та красивій жінці, теж хочеться кохання, ласки, турботи, а від такого, як Ілля, цього всього не отримаєш.

Покинувши будинок, ми виходимо на вулицю, де Соломія починає розмову.