Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Ілля нічого не знає, і Назар теж! Адже після того, що в мене було з Назарчиком, я з ним не бачилася. А після вашого одруження, ми з ним почали таємно зустрічатися, але я поки не говорила йому, що Зоряна його донька. Боюся, адже не знаю як він на це відреагує, — говорить спокійним голосом Соломія.

— А Макс знає, що в тебе дитина від його друга? — поцікавилася я, бо мені хотілося б знати, чи Максим в курсі цього всього.

— Насправді, ти єдина кому я це розповіла, — спокійно відповідає Соломія, і дивиться таким же поглядом на мене.

— Але чому не брату? —  здивовано запитую я.

— Бо я не хочу, щоб Максим бовкнув зайвого для Назара! — наголошує досить голосно на своїх словах Соломія.

І тут в мене в голові закралася думка, а що, якщо Максим розповів про таємницю мамі? Та ні, він не міг такого зробити… чи міг?

— І часто ось так Макс говорить зайве? — поцікавилася я, глянувши на Соломію.

— Насправді, таємниць він не розповідає, але може натякнути,  — вимовила Соломія, і глянула на доньку.

— Знаєш, ми давно з Назарчиком кохаємо одне одного, але батькові він не подобається, адже він з звичайної сім’ї, а батько завжди хотів мене видати за багатого чоловіка, — вимовила вона, глянувши з тривогою на мене.

— Впевнена ви обов'язково колись буде разом, — посміхнулася я, стараючись підтримати Соломію.

— А чому Максим дружить з Назаром? — вирішила запитати те, що давно мене хвилює.

— Коли ми були малими, то часто проводили час у дідуся і бабусі, а біля них жила сім’я Назара. І він колись врятував життя Максима, ось так вони і подружилися, — відповіла Соломія, поправляючи Зоряні шапочку.

— А тепер розкажи мені детальніше! — наполягла я, відчуваючи, що за цим криється щось більше.

— Максим був впертим хлопчиком, — почала Соломія. — Якось хлопці захотіли піти на річку, і взяли мене з собою. На той час Максим ще не вмів добре плавати, і я казала йому, щоб плавав біля берега, але через свою впертість він пішов туди, де плавав Назар. Через трохи Назар вийшов з води, а Макс залишився там. Але вже за декілька хвилин він почав тонути. Назар побіг до води, не роздумуючи, і витяг його. Всі дорослі тоді були далеко, і якби не він, Макс міг би загинути. З того часу вони стали найкращими друзями.

— Зрозуміло, — кивнула я, розуміючи, чому ця дружба така важлива. — Я взагалі-то прийшла до тебе з приводу іншого. У мене є документи, які Зарубін просив мене віддати йому, і тоді він не напише на мене заяву до поліції, — вимовила я, намагаючись перевести розмову на іншу тему.

Соломія здивовано підняла брови.

— Що за документи? І чому батько так їх хоче? — запитала вона, її голос наповнився тривогою.

Я дістаю документи з сумочки і даю їй. Вона уважно переглядає кожен аркуш за аркушем. Я дивлюся разом з нею в документи, але вона настільки швидко все читає, що я навіть до кінця не встигаю зрозуміти, що в них. Прочитавши останній аркуш, Соломія закриває папку і тримає її в своїй руці.

— А брат, я бачу, весь цей час збирав компромат на батька. І це не просто — компромат! А справжнісінька бомба. Це документи з такими справами, де батька стовідсотково посадять на років двадцять з конфіскацією майна, — говорить досить спокійно Соломія, але на її обличчі чомусь немає посмішки, скоріше тривога.

— І що робити? — запитую, з тривожністю.

— Ходімо додому! Зоряні вже час їсти, а там вже вирішимо, що з цим всім робити, — промовляє вона, та розвертає візок в напрямку до будинку.

Прибувши додому, Соломія зразу береться робити суміш для донечки, а я в цей час нянчусь з маленькою і спостерігаю за тим, як вона все це робить.

— Миросю, я залишу документи в себе, а коли Максим одужає, він сам з цим розбереться, — вимовляє Соломія, і дивиться на мене якимось загадковим поглядом.

— Ти права! Ти сьогодні хотіла піти до Максима в лікарню, — нагадую їй про її вчорашнє прохання.

— І залишити тебе у двох з Іллею! Ні, я завтра туди піду, він якраз буде на роботі. А тепер давай мені мою дівчинку, я погодую її, — стривожено відповідає Соломія, і підходить до мене, щоб взяти доньку.

— А ти не проти, якщо це зроблю я? — дивлюся на Соломію, поки вона в цей час збовтує пляшечку.

— Добре, але ходімо в дитячу, щоб потім зразу покласти її спати.

Соломія йде перша, а я за нею з Зоряною на руках. Зайшовши до кімнати, вона вказує мені на крісло. Я сідаю, і вона дає мені пляшечку з сумішшю.

Соломія, майстерно керуючи процесом, навчає мене, як правильно годувати маленьку принцесу. Її поради лунають серйозно, але з натяком на ніжність — мовляв, це не просто про харчування, а про створення комфорту та безпеки для дитини. Я слухаю її слова, сповнені досвіду та збагнення всієї важливості моменту. 

Коли Соломія покидає кімнату, залишаючи мене наодинці з маленькою, я відчуваю, яка зараз на мені лежить відповідальність. Мої дії наповнені любов'ю та обережністю, які необхідні для маленького дива, що лежить у мене на руках. Коли Зоряна вже сита та задоволена, я кладу її в колиску і співаю ніжну колискову:

Спи, мале дитятко,