Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Мирослава

Сьогодні я нарешті вирішила поставити всі крапки над «і». Відчуваю, що більше не можу жити у невідомості, і тому вирішила поговорити з тією самою особою – подругою Максима. Моя віра в дружбу між хлопцем і дівчиною зникла безслідно. Люди мають рацію: якщо між ними є дружба, то хтось неодмінно відчуває більше. У моєму випадку ця дружба переросла в кохання.

Максим ще не одужав, і його невизначеність у нашому спільному майбутньому розриває мене на частини. Я бачу, як важко йому прийняти цю нову реальність. Мені боляче дивитися йому в очі, бо боюся побачити там осуд. Ці очі, які колись випромінювали радість, тепер сповнені сумнівів. Мені хочеться закрити цей болючий розділ минулого і почати нове життя, без тягаря цих емоцій і переживань.

Щоразу, коли я згадую своє минуле, серце стискається від болю. Минуле ніби тягарем висить на мені, кожен спогад болісно вириває з серця шматок. Я мрію про нове життя, чисте й незаплямоване, без цього тягаря, без тих ранячих спогадів. Мені хочеться вирватися, залишити все позаду і нарешті знайти спокій. Але чи зможу я? Чи зможемо ми обоє пройти цей шлях разом?

З Ксенією я домовилася зустрітися в парку. Щойно я прийшла, одразу впізнала ту дівчину, що раніше бачила з Максимом. Підійшовши до неї, я привіталася.

— Привіт! Це ти і є дружина Макса? — її погляд ковзнув по мені з голови до ніг, ніби оцінюючи кожен мій рух.

— Припустимо, але я сюди не на оглядини прийшла, а по справі, — відповіла я, намагаючись стримати хвилювання.

— І яка ж в тебе до мене справа? — кинула на мене зневажливий погляд Ксенія.

— Що тебе пов’язує з Максимом? — запитала я, дивлячись їй прямо в очі.

— Секс! — вона явно хотіла мене розізлити.

— А якщо чесно?

— Добре, буду чесною! Однаково Максим ніколи не захоче бути зі мною. Ми просто друзі! А ще колишні сусіди по парті. — її слова були наповнені гіркотою і заздрістю. — Ось тільки я не можу зрозуміти, як Максимові могла сподобатися така як ти?

— Ти не перша, яка це запитує, але думаю, тобі краще на це запитання відповість сам Максим, — відповіла я, іронічно усміхнувшись, відчуваючи, як напруга повільно спадає з моїх плечей.

— Можливо, але після того, як він одружився на тобі, ми більше не бачилися, — промовила Ксенія, опустивши погляд додолу і малюючи ногою візерунки на землі.

— Навіщо ти приходила до нього в лікарню? — злісно запитала я, пронизуючи її поглядом, поки вона презирливо дивилася на мене.

— Хвилювалася за друга! — вигукнула Ксенія з гіркотою в голосі.

— Скажи, між тобою і Максом, щось було? — запитала я, глянувши на неї.

— Що між нами могло бути, окрім дружби? Правильно, нічого. Для Максима я завжди була просто подругою, яку він ніколи не покохає. Ще до вашого весілля ми постійно гуляли разом, трималися за руки, але виключно як друзі. Я знала, що йому неприємна моя компанія, бо він завжди розповідав, як кохає тебе. Тому я вирішила стати щасливою без нього, як він і хотів. Скоро я виходжу заміж і лечу за кордон. Я не можу сказати, що люблю цю людину, але він чимось схожий на Макса, — відверто зізналася Ксенія, намагаючись не дивитися на мене.

— Тоді бажаю тобі неймовірних успіхів! — вигукнула я, обіймаючи Ксенію, в якої вже були повні очі сліз.

— Нехай у вашому житті завжди буде багато щастя. Бережіть одне одного, і хай ваші серця завжди переповнюються радістю, — промовила Ксенія через сльози, які нестримно котилися по її щоках.

— Обов’язково, зроблю все можливе! — пообіцяла я.

Коли Ксенія заспокоїлася, ми сіли на лавці і почали глибоку розмову. Ми говорили про все, і зі здивуванням я відкрила для себе, що Ксюша — дівчина з великим серцем і неймовірною силою волі. Вона пройшла складний шлях закоханості, невдач і втрат, але знайшла сили піднятися і йти далі, будуючи своє власне щастя.

Завтра Максима випишуть з лікарні, і, нарешті, ми матимемо змогу поговорити. Я планую розпитати в нього про все: про його минуле, про кожну дівчину, з якою він мав стосунки, про те, чим він жив усі ці роки. Це буде важлива та емоційна розмова, адже у мене до нього стільки запитань, і я впевнена, що він теж має, що сказати. Сподіваюся ця розмова принесе нам обом велике полегшення, та неодмінно покращить наші стосунки.

Відчувши вібрацію свого телефону, мої долоні миттєво схопили його. Цей виклик з невідомого номеру моментально викликав у мене хвилювання. Я оперативно підняла слухавку та прикласти її до вуха, відчуваючи, як серце починає битися швидше від тривоги.

— Доброго дня, ви донька Тетяни Макарець? — прозвучав ніжний голос по той бік слухавки.

— Доброго дня, так! А чому ви запитуєте? — моє серце лунало так гучно, ніби намагалося вирватися з грудей, що тріпотіли від нетерплячки.

— В вашої матері стався серцевий напад, і вона хоче з вами поговорити, — спокійно прозвучав голос, який приголомшив мене своєю новиною.

— В якій вона лікарні?! — мій страх переплітався з хвилюванням, розбурхуючи мене своєю силою, ніби хвиля, що кидає корабель на крилах невідомої стихії.

— В першій міській! — голос жінки підвищився, мов збираючи в собі усю важливість і тривожність цієї хвилини.