Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

Максим

Нарешті мене виписують з лікарні, і я відчуваю, що повертаюся до життя. Думав, що здурію тут від самотності та переживань. За ці тижні в лікарні я вже ледь не вмирав від нудьги. Стільки часу лежати без діла — це справжнє випробування. Хоча я йду на одужання, але тіло досі болить від синців та гематом. І за все це я можу «подякувати» рідному батькові.

Не здивуюся, якби він взагалі мене вбив. Тоді його улюблена фраза «Я тебе породив – я тебе і знищу» набула б зловісної реальності. Але тепер я не буду його жаліти. Він отримає те, на що заслуговує. Я не маю наміру гаяти час, і вже завтра почну діяти. Відчуття рішучості і справедливості дають мені сили. Мій шлях до помсти лише розпочинається, і я зроблю все, щоб втілити свої плани в реальність.

Хоч Мирося приходила до мене кожен день, але її візити здавалися мені короткими. Я старався докладати всіх зусиль, щоб відпустити її минуле і почати наші стосунки заново, з чистого аркуша. Хочу, щоб наше майбутнє було яскравим і повним надій. На мою думку, не кожен чоловік зумів би бути зі своєю коханою, дізнавшись, що вона до цього спала з його батьком. Але я, мабуть, один із тих небагатьох.

До палати увійшла Мирося, її обличчя було сповнене болю та розчарування. Я відразу зрозумів, що сталося, щось страшне.

— Миросю, що трапилось? — запитав я, не приховуючи свого хвилювання.

— Маму вчора забрала швидка! І все це через тебе! Як ти міг розповісти їй усе, не попередивши мене? Це була моя таємниця! Я мала сама їй все пояснити! Я тобі довірилася, закохалася в тебе, а ти так підло вчинив, — кричала вона, і я не міг второпати, про що вона говорить.

Я згадав, як розповів Тетяні Миколаївні, що Мирослава має таємницю. Це була моя помилка. Але я не очікував таких наслідків.

— Мирославо, я... — спробував підійти до неї, щоб заспокоїти.

— Не підходь до мене! Я більше не хочу тебе бачити! Я подаю на розлучення! І тобі раджу зникнути з мого життя! — вигукнула вона, відштовхуючи мене.

Моє серце стискалося від болю і безсилля. Хтось скористався цією ситуацією, щоб підставити мене, і зараз я не знав, як все виправити.

— Але дай мені все пояснити! — вигукнув я, зробивши крок вперед.

— Нічого не хочу чути! — категорично відмовила вона, відвертаючись від мене.

Я залишився стояти посеред палати, згораючи від сорому та болю, розуміючи, що можливо, втратив найдорожчу людину в своєму житті. Мирослава швидко вийшла з палати і голосно грюкнула дверима, залишивши мене в роздумах. Її мама сказала їй, що це я розповів таємницю. Ох і брехуха в мене теща. Але навіщо їй це? Невже знову хоче звести Мирославу з В’ячеславом? 

Я сидів, намагаючись зрозуміти мотиви цієї жінки. Я завжди вважав її розумною, але зараз Тетяна Миколаївна опустилася в моїх очах. Хіба ця жінка не усвідомлює, що коли Мирослава дізнається правду, вона втратить довіру доньки. Ну, розлучить вона нас, а далі що? Буде спокійно дивитися, як її донька страждає? Мені здавалося, що Тетяна Миколаївна не розуміє, як важливо для щастя Мирослави залишити її у спокої, дозволивши самій створювати своє майбутнє з тим, кого вона кохає. Але замість цього вона вперто намагається нав’язати їй свій вибір. Здається, Тетяна Миколаївна просто не може змиритися з думкою, що її донька може бути щасливою не так, як вона собі це уявляє.

Так, треба щось терміново вирішувати! Мирослава, схоже, не жартувала про розлучення, і я жахливо боюся її втратити. В моєму житті є три найважливіші жінки, і ще одна зовсім маленька. І я не можу дозволити собі втратити жодну з них.

«Так, Максим, візьми себе в руки і подумай тверезо!» — наказую собі. Спочатку я поїду до батька, потім до мами Мирослави, а там вже дізнаюся, де В’ячеслав. Чомусь мене не покидає думка, що він замішаний у всій цій історії. Раптом стук у двері. До палати заходить медсестра.

— Ось ваша виписка, — протягує вона мені папірець і йде.  Я швидко збираю речі й виходжу з палати. Серце б’ється у прискореному темпі. Беру таксі й їду додому, щоб привести себе в порядок. Приїхавши, біжу до кімнати Мирослави. Її речей вже немає. На тумбочці лежить обручка і записка. Я беру обручку і читаю записку, відчуваючи, як лють стискає мою руку в кулак.

«Максиме, я бачила у тобі майбутнє, де ми разом творимо сім’ю та спільні мрії. Та ти вразив моє серце болем, настільки сильно, що навіть у цьому перевешив свого батька. Всі мої сподівання розтопталися, коли мама розповіла, що ти розкрив мою таємницю. Зараз вона лежить у лікарні, борючись за кожен вдих після серцевого нападу... Я розчарована, Максиме. Ти розчарував мене, і я не знаю, як більше дивитися тобі у очі. Не шукай мене більше, ти вже не той, ким я вважала тебе. Це кінець! Я більше не твоя Мирося!»

Чортова безпорадність проймає мене. Я б’ю кулаками по стіні. «Я знайду, хто це зробив, і вони про це пожалкують!»

Моя лють зростає, але я змушую себе зосередитися. Це ще не кінець. Мені потрібно знайти правду і повернути свою кохану. Я не дам їй піти так легко. Спочатку батько, потім теща, і зрештою В’ячеслав — я з’ясую, хто стоїть за цим, і виправлю все. Ця битва за любов тільки починається, і я готовий боротися до кінця.

Сьогодні я відчував своє дихання так, як ніколи раніше: воно було важким і нестерпним. Мені потрібно повернути Мирославу. Зараз мені абсолютно байдуже, як я виглядаю. Це болісно. Це болить навіть більше, ніж удари, які я отримував. Але, Миросю, не хвилюйся. Я дізнаюся правду, чого б це мені не коштувало, і вони будуть покарані. І тоді ти будеш моєю назавжди.