Читати книгу - "Покоївка під прикриттям, Тейлор Грін (Taylor Green)"

— Новенька, так?! Що ти собі дозволяєш? Літаєш, мов ошпарена. А якби то була не я, а поважний гість?! — кричала Лариса Вікторівна, аж отрута на всі боки бризкала.

Я спробувала виправдатися, та мені й рота відкрити не дали.

— І що ти робила в тому номер? Хто дозволив турбувати постояльця?

Не знаючи, на що відповідати в першу чергу, почала з кінця.

— Ви… попросили… — Я глитнула від хвилювання, — … квіти поміняти.

Начальниця невдоволено цокнула язиком та наставила на мене вказівний палець з небезпечно гострим кігтем.

— Прийти і тихенько залишити букет! — гаркнула жінка. — А не літати тут, наче навіжена.

Двері позаду мене відчинилися в той момент, коли я вже відкрила рот, готуючись вибачатися та клястися, що це більше не повториться (в 303-й я точно більше ні ногою). З номеру вийшов Яровий в одних штанах. Я похмуро на нього глипнула та відвернулася.

— Ларисо, привіт, — ніби мене тут не було, посміхнувся Денис Олександрович до Леді Стерво.

— Денисе, яка зустріч! — промуркотіла Гончарова, одразу ж із саблезубого тигра перетворившись у грайливу кішечку.

Дійсно, от-так несподіванка, зустрітися під дверима його номеру.

Я ледь стрималася, щоб не скривитися. Довелося боляче прикусити губу.

— Пробач за причинені незручності цією шумною… новенькою. Вона тут недавно, і ще не знає, коли можна турбувати людей, а коли ні.

Я шумна?! Може, то я тут хвилину тому репетувала на весь готель, аж половина гостей, певно, у вікна повистрибувала, подумавши, що то пожежна тривога?!

Раптом мені на плечі лягла рука викладача, притягуючи мене до його оголеного торсу, а я була надто шокована таким поворотом, щоб пручатися.  

— Нічого страшного. Це моя племінниця, Ксенія. Вона так поспішала, бо ми трохи посварилися.

Що?!

— Гм… племінниця? — здивовано спитала Лариса.

Її підмальовані брови злетіли вверх. Який вираз був у мене, я могла лише здогадуватись.

— Бачиш, — поплескавши мене по передпліччю, мовив Яровий. — Її батько, мій старший брат, заборонив їй влаштовуватись на роботу, поки та не закінчить університет. А оця вперта вертихвістка…

Вертихвістка?!

— … взяла і знову зробила все йому на зло. Тому, зіткнувшись зі мною, вона злякалася, що я її видам.

— О… — не відриваючи ревнивого погляду від руки, яка тепер погладжувала мене по голові, видихнула Лариса.

Та що він, в біса, робить?!

— А я зовсім не проти, і нічого не розповім, — добив мене викладач. — Де ж іще набиратися життєвого досвіду, як не заробляючи власні гроші чесною працею.

Коли він обійняв міцніше та губами торкнувся моєї скроні, я ледь не втратила свідомість. Колюча щетина царапнула вилицю, і тілом пронеслися наелектризовані мурахи. Мене поцілував ЯДО. Чорт забирай…  

Начальниця незадоволено підібгала губи, переводячи погляд з мене на Дениса Олександровича. А потім таки зупинилася на мені та хитнула головою.

— Добре, — мовила вона, і рот її сіпнувся, ніби вона намагалася всміхнутись, та в неї не виходило. — Іди, працюй. Забудьмо про цей… інцидент.

О, з радістю! Мить, і тільки мене й бачили!

Та, сіпнувшись в руках Ярового, зрозуміла, що відпускати мене не збираються.

— А я з тобою, Ксеніє, ще не договорив, — сказав чоловік, і в мене серце в п’ятки впало. — Зайдеш після того, як закінчиш.

Я енергійно закивала, і ледь відчувши свободу, рвонула до сходів, мов за мною пси з пекла гналися.

Та чорта з два я сюди повернуся! Буде щось потрібно, пошлю Ваську. Навіщо йому взагалі знадобилася ця дурнувата легенда про племінницю?! Ліпше б не виходив, я б вибачилася, та й все! Таке враження, що його метою було не мене вигородити, а якась особиста користь. Але навіщо?!

Важко дихаючи, я влетіла в кімнату загублених речей і, зачинивши двері, притулилася до них лобом.

Тіло ніби досі знаходилося в теплих обіймах, а щоку поколювало, наче він продовжував притискатися губами до скроні. Боже, та що зі мною таке?! Тільки запасти на нестерпного викладача мені бракувало до купи проблем!

Заплющивши на мить очі, я глухо застогнала. Перед очима виникла картина, як він виходить з ванни в одному рушнику, і я стукнулася лобом об двері, щоб вигнати його образ. Не помогло. За те гуля точно буде…

Завібрував телефон, і я, здригнувшись від несподіванки, полізла за ним до кишені. Дзвонила Варя, в якої я залишила свої манатки.

— Привіт, — зітхнувши, проказала я, приклавши мобільний до вуха.

— Ксень, ти де?! Твою маму щойно швидка забрала!

— Що?

У вухах зашуміло, і далі я слухала схвильовану подругу, ніби через шар вати. А через п’ять хвилин вже, просто в уніформі, мчала по вулиці до автобусної зупинки.

Тільки б усе обійшлося…  

* * *  

Привіт усім, хто читає "Попелюшку на пів ставки" ;))

Дуже хочеться дарувати вам хоч краплини радості в ці непрості дні. Але мені теж потрібна ваша підтримка!

Не забувайте підписуватись ❤️

Буду дуже рада почитати ваші коментарі ❤️

Всіх обіймаю ❤️