Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Розстрільний календар 📚 - Українською

Читати книгу - "Розстрільний календар"

330
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розстрільний календар" автора Олена Герасим'юк. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 114
Перейти на сторінку:

КДБ зробив акцент саме на віршах як на доказах антирадянської пропаганди. Ось цитата з вироку: у віршах Ратушинська «зводить наклеп на радянський державний і суспільний лад, зокрема, вона твердить, що наша країна ніби є «убогою», «плодить вірнопідданих і холопів» та що «в ній начебто існує терор проти інакодумства».

Ратушинська була засуджена до 7 років таборів та 5 років заслання, покарання відбувала в Мордовії.

На її підтримку розгорнувся масштабний міжнародний рух. З вимогами звільнити Ратушинську виступали «Міжнародна Амністія» та міжнародний ПЕН-клуб.

Звільнена поетеса була 9 жовтня 1986 року — цього дня один з генералів КДБ відвіз її до київської домівки.

Після звільнення Ратушинська з чоловіком поїхали до Великої Британії із тримісячним візитом (були запрошені на зустріч із ПЕН-клубом), але під час поїздки, 14 травня 1987 року, обоє були позбавлені радянського громадянства. Подружжя залишилося за кордоном.

Ратушинська викладала в університеті Чикаго та займалася літературною та правозахисною діяльністю:

«Навколо мене було тоді дуже багато галасу на Заході, тому я не давала жодного інтерв’ю без умови, що мені дадуть назвати хоча б три-чотири імені тих людей, які зараз сидять за політичними звинуваченнями і яких катують за те, що вони відмовляються просити про помилування або співпрацювати з КДБ».

Ратушинська — автор всесвітньо відомої книги «Серый — цвет надежды» («Сірий — колір надії»), яка присвячена життю політичної зони для жінок.

Наприкінці 1990-х років Ірина Ратушинська отримала російське громадянство і в 1998 році разом з чоловіком та двома синами переїхала до Москви.

Джерела

Ірина Ратушинська: «Коли я дізналася, що саме Марчуку докоряють минулим — я не могла промовчати» // День. — 1999. — 9 жовтня. Режим доступу: https://bit.ly/2d6HyVq

Карасик С. Ратушинська Ірина Борисівна // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://bit.ly/2cjZCtz

Ратушинская Ирина. Серый — цвет надежды. — Лондон, 1989. Режим доступу: https://bit.ly/2cwQx03

18 вересня 1979 року вбитий керівник підпільної організації Іван Мандрик

Іван Мандрик випав з вікна четвертого поверху готелю «Україна» з ножовою раною під лівою пахвою.

Іван Мандрик (псевдо — Богдан Сердюк) був членом Української Загальнонародної Організації (з 1961 року — Український Національний Фронт) — підпільної політичної організації, що діяла на Івано-Франківщині. Структура налічувала понад 200 учасників по всій Україні.

Підпільники передруковували матеріали ОУН, видавали журнал «Український вісник» та альманах «Прозріння».

У вересні 1979 року керівників організації — Миколу Крайника, В. Зварича та Івана Мандрика — було заарештовано. Крайник і Зварич отримали терміни ув’язнення, Мандрик був убитий за загадкових обставин.

Джерело

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012. 19 вересня 1980 року заарештований економіст Мефодій Волинець66

На момент другого арешту Волинцю виповнилося 54 роки. Після першого арешту (1950 р.) минуло вже 30 років — тоді його «взяли» за створення «антирадянської націоналістичної організації» (Волинець разом із соратниками створив «Спілку», метою якої було здобуття Україною незалежності).

Відбувши сім років у таборах, Волинець звільнився (1957 рік), але, за його власними словами, увесь час знав, що заарештувати його знову можуть будь-коли.

Волинець, як людина, що тверезо розуміла механізми дій КДБ, готувався: враховуючи те, що він усе життя писав вірші, та припускаючи можливість нового арешту, Мефодій зробив дописування у газети свого роду методом перевірки — чи він на гачку, чи ще ні: «В районній газеті «Ленінським шляхом» мене друкували, і я знав, що коли мене перестануть друкувати — значить усе. Це в мене було як пробний камінь… Загалом, якщо порахувати, кілька сотень було надруковано — вірші, гуморески прозою і віршовані».

Дива не сталося: «Вже було видно, що мене збираються арештувати. Тоді арештували Юрія Залету, він викладав французьку мову в Студениці. У нього вже видана була одна книжка «Хто витримає спеку» — вона є у мене, він мені її подарував… Разів три ночував у мене».

Самого Залету заарештували у липні 1980 року. В його записній книжці знайшлися відомості й про Волинця (зокрема, про те, що той ма друкарську машинку, був знайомий з письменниками). Таким чином слідство отримало базу для звинувачення.

Ось як Волинець згадував обшуки у своїй оселі: «Шукали навіть у туалеті, ніби я в туалеті ховав рукописи Залети. Навіть дитячі колготки маленької доньки перевіряли, школярки. А як зайшли до бібліотеки та взялися трусити — а там було що трусити, — закінчили день увечері, опечатали і поїхали. На другий день знов приїхали, знову цілий день, і знайшли мої щоденники. О, щоденники знайшли! Тоді вони вже тут сіли, посадили двох своїх стукачів, щоб по датах сортували. Два дні трусили, 6 і 7 серпня».

Справу проти Мефодія Волинця порушили 11 вересня, а 19 вересня — заарештували. 14 листопада в Житомирі його засудили до 3 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.

Мефодій Волинець відбував покарання у с. Райки Бердичівського району Житомирської області, у 1981 році відбув на поселення до Пермської області. Звільнений був у віці 57 років у вересні 1983 року.

«Після цього вже абсолютно нічого страшного не було, — згадував він. — От тільки сусідів підсилали, щоб підслуховували, хто ходить до мене. Казали, що в мене тут «жучки», людей відмовляли: не ходіть туди. Поки я сидів у тюрмі, дружині писали на дверях «бандеровка». Ну, мені у поштову скриньку вкидали — в мене десь воно є, тільки треба шукати — такий череп зі схрещеними кістками. А так усе нічого».

Джерела

Овсієнко Василь. Волинець Методій (Михтодь) Іванович: [Інтер­в’ю 4.06. 2001 р., м. Коростишів] // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 12 липня. Режим доступу: https://bit.ly/2cUpxHF

Овсієнко Василь. Волинець Михтодь Іванович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 10 липня. Режим доступу: https://bit.ly/2cAggYZ

22 вересня 1938 року вбита поетеса Вероніка Черняхівська

Взагалі я сподіваюся, що моє життя складеться гарно, і це додає мені сил...

Зі щоденника Вероніки Черняхівської, 1917 рік

1 ... 97 98 99 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розстрільний календар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розстрільний календар"