Читати книгу - "Вечірня пісня, Шиян Анатолій"

і обірвалось воно, як недоспівана пісня... Моя вечірня пісня! Лишились муки... І серце щемить... Та, може, воно припокоїться.

Сергій. Степанидо... Зрозумійте мене...

Степанида. Хотілося, щоб вона, Тетяна, вас так... як я... Не мені судилося — їй з вами в життя йти... її любите... Знаю...

Сергій. Будьте здорові, Степанидо! (Простягає руку, та молодиця його руки не бере).

Степанида. Люблю вас... Люблю! (Рвучко обіймає, закохано дивиться в очі. У погляді її мука, страждання й незгасна любов). Прощайте!.. (Цілує його).

Входить Таня.

Сергій. Ну, навіщо це, Степанидо? Я ж вас просив... Степанида. Таня?!

Таня (голосом, в якому відчувається образа й ридання). Тепер знатиму... знатиму, які ви... (Іде). Сергій. Таню!.. Таню!.. Степанида (наздоганяє). Зажди!

Таня (гнівно). Пустіть!.. Пустіть мене... Я ненавиджу... Ненавиджу вас... обох!..

Степанида. Зажди... Не все ти знаєш... А я хочу, щоб знала... (Хвилюючись). Так от, слухай!

Таня. Що слухати? Хіба й так не ясно?.. Хіба не розумію?.. Тільки навіщо... Навіщо з мене так глумитися! Що я зробила вам... поганого?

Степанида. Ти моя рятівниця. Знаю — як думаєш про мене.

Таня. Інакше думати не можу.

Степанида. А ти вислухай! Ніколи більше не доведеться нам... про таке говорити... Сергій. Степанидо!

Степанида. Не криюсь... Люблю Сергія Андрійовича... Таня. Я... Що я можу вдіяти?

Степанида. Сказав би він: "Степанидо, віддайте за мене своє життя". Віддала б! Сказав би: "Степанидо, ходімо зі мною на край світу!" Все покинула б, пішла за ним.

Сергій. Отямтесь! Що ви говорите? Кому говорите?

Степанида. Хай чує... Хай знає, чого зрікаюся.

Таня. Хіба я... на перешкоді...

Степанида. Не моє щастя! Тебе він любить.

Таня. Не вірю! Не вірю!..

Степанида. А ти слухай, що тобі кажу. Пам'ятаєш, як увечері до тебе приходила? Забудь ту розмову... Брехала я... що мужем мені був... Брехала...

Сергій. Навіщо ж ви, Степанидо, такий наклеп...

Степанида. Не знаю. Думалось — разом будемо. Нічого тоді не тямила... Що робила, що говорила... Не сердься на мене. Я сьогодні прийшла сюди попрощатись.

Таня (до Сергія). Це правда?

Сергій. Правда, тільки не думав я...

Степанида (перебиває). Зрозумій, не легко, Таню, від власного щастя відрікатись... А я відрікаюсь... Назавжди... Бажаю вам обом... любові і діток. Коли б у мене вони були — була б радість у хаті. А так знову одна... Тепер уже навіки...

одна... І нічого більше не питай, бо й так серце моє розкраяне на частки... (Виходить).

Сергій. Ну, ось... Ти все чула... Всю правду знаєш.

Звідкись лине вже знайома пісня:

...Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині. І карії очі, і рученьки білі Ночами насняться мені.

За річкою за голубою

Дві чайки у хмари зліта,

В краю подніпровськім ми стрілись

з тобою,

Веселко моя золота!

Сергій і Таня дивляться одне на одного. Він несміливо підходить до неї, бере її руки в свої. Вона падає йому на груди й ридає... Сергій мовчки гладить її плечі і цілує в голову... А пісня ще звучить:

...В краю подніпровськім ми стрілись

з тобою,

Веселко моя золота! Завіса

Березень, 1961 р.