Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Вечірня пісня, Шиян Анатолій 📚 - Українською

Читати книгу - "Вечірня пісня, Шиян Анатолій"

206
0
01.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вечірня пісня" автора Шиян Анатолій. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

Добрий хлопець. Своє діло знає. Сидір Антонович. Хазяїн росте.

Олена Семенівна. Вчора під час обіду розповідав у нашій ланці, що вже на Кубані серед механізаторів об'явився такий молодець Володимир Світличний, що вирощує великі врожаї цукрових буряків... без сапки.

Сидір Антонович. Об'явився.

Олена Семенівна. Боже! Як пригадаю, скільки виполола я на віку тих бур'янів! Та й поперек болить, і рученьки мліють, і пучечки на пальцях вогнем горять... Сонце тебе палить, а ти спини не розгинаєш цілісінький день. Думай, Сидоре, швидше думайте, щоб сапачку вже з наших полів зігнати. Якщо на Кубані знайшовся Світличний, то знайдуться й на Черкащині такі молодці, що машинами полегшать наш труд жіночий. Постарайтеся з агрономом для людей.

Сидір Антонович. Мав сьогодні з ним розмову. У нього такі плани... Тільки примічаю я, Олено Семенівно, що скоро доведеться твоїй онуці рушники йому подавати.

Олена Семенівна. За цим діло не стане.

Сидір Антонович (до бригадира). З сіном би швидше упоратись... то буде тобі, Санько, інша робота.

Санька. Упораємось.

Всі виходять, крім Степаниди.

Степанида. Яка ж я була сліпа! На човні плавав з нею, а тепер ось вони сюди йдуть. Що ж мені робити? Що? Що? (Ховається за кущ орішини).

Першою вбігає Тетяна Громенко. В руках у неї квітчаста косинка. Очі в дівчини сяють радістю, щастям. Нездоганяє її агроном, обіймає.

Сергій. Таню! Пташеня моє дороге! Таня. Нас можуть побачити.

Сергій (у захваті). Нехай бачать. Не страшусь нікого! Люблю тебе, люблю!.. (Цілує).

За кущем стоїть Степанида, дивиться на них.

Завіса

КАРТИНА ТРЕТЯ

Та ж декорація. Світить місяць. Співають солов'ї. Лине здалеку дівоча пісня. Входить Сергій Заярний з пакуночком.

Наспівує:

Пісня та мила, пісня та люба Все про кохання, все про любов...

Сергій (шукає когось очима, кинув на траву плащ і пакунок, розвів руки). Лети!..

Молода, гарна, щаслива, мчить до нього в обійми Тетяна Громенко.

(Обціловує їй лице, схвильовано говорить). Прийшла... Прийшла... Я так ждав цього вечора, так хотів швидше з тобою зустрітися саме отут, біля нашого озера. Т а н я. І я, Сергію... Я теж.

Сергій. Наше озеро!.. Все тут миле: і дуби, і кущі оріши-ни, і очерета, і замріяні лілеї — все, все нагадує мені про тебе.

Таня. І я люблю це озеро, але й боюсь. Недарма його звуть Лякучим. Вода в ньому глибока, темна...

С е р г і й. То й що з того? Я навіть коли до Дніпра йду купатися, все сюди завертаю. І знаєш, іноді вітаюся з оцими дубами: "Здоровенькі,— кажу,— були! Скажіть, чи не проходило тут моє пташеня Таненя?"

Таня (посміхаючись). І що ж вони... відповідають?

Сергій. Тільки шумлять під вітром, а я слухаю їхній шепіт,— тебе згадую, про тебе думаю...

Таня. Думаєш...

Сергій. Думаю. Ось кілька годин не бачився з тобою, а здається, що вже минув цілий місяць. (Голубить її). Хороше мені з тобою.

Таня. І мені... І мені, Сергію. Оце йду до тебе... Ще ж не зустрілася, а вже переді мною і очі твої, і усмішка... Навіть голос твій вчувається...

Сергій. Говори... Говори...

Т а н я. Я тоді зупиняюсь і слухаю... Ні гомону людського, ні шелесту дерев... Тільки солов'ї виспівують. Сергій. Солов'ї...

Таня. І на душі стає радісно, легко. Наче крила виростають, наче стаю я чайкою дніпровською і лечу до тебе, лечу, поспішаю. Такого ще не бувало ніколи зі мною... Уперше в житті... А чому це? Скажи — чому?

Сергій (милується нею). Любиш?..

Таня (схиляється до нього). Працювати мені радісно. І я щодня тебе бачу, коли в поле виходиш. Я дивлюсь на тебе, дивлюсь, але так, щоб подружки не помітили.

Сергій. Соромишся їх?

Таня. Не знаю.

Сергій. Скоро зайду до вас у городню бригаду і скажу: "Дівчата, готуйтеся до весілля. Таня заміж виходить". Таня. Ой, що ти! Хіба можна таке говорити? Сергій. А чому не можна?

Таня. Ще я у бабусі не питалася... І нічого не справляла... весільного... Плаття треба... Сергій. Уже... набрав... Таня. Ти?

Сергій. Ну я... Що ж тут дивного? Був у Черкасах, зайшов до крамниці і набрав. (Розмотує пакунок, дістає білий шовк, приміряє). Ну як, подобається?

Таня. Дуже.

Сергій (милуючись нею). Гарна!.. Яка ж ти гарна! Та це ще не все. (Дістає барвисту хустку). Таня. Теж... мені? Сергій. Приміряй! Таня (пов'язується). Ну як? Сергій (ніжно цілує). Голуб'я моє!

Таня акуратно згортає шовк і хустку, простягає Сергієві.

Таня. Не візьму.

Сергій. Як то... не візьмеш? Для тебе куплено. Навіщо повертаєш?

Таня. Ні, ні! Що я бабусі скажу? Спитають: "Де взяла?" Як же можна... Совісно мені... брати.

Сергій дістає з кишені коробочку, розкриває.

Перстень...

С е р г і й. А це теж совісно брати? Таня. Спитаюся в бабусі...

Сергій. Давай руку... ліву... (Одягає перстень). Ось так! На все життя даю тобі заручний перстень. Чуєш? На все життя!

Таня. Чую. Тільки боюсь... бабусі боюсь... Що, як вони гриматимуть?

Сергій. Мале ти моє... гриматимуть... А я сам поговорю з нею... і не дозволю на тебе гримати. Таня. Ти? Сергій. Я!

Таня. А як вони тебе не послухають? Сергій. Тоді я тебе вкраду. Таня. Жартуєш...

Сергій. Украду! (Обіймає). Оцю зіроньку милу, щоб вона світила мені все життя. Хороша ти моя! Я тепер так часто думаю про тебе.

Таня. І я... думаю...

Сергій. Разом будемо жити, працювати... мріяти... Таня. Про що... мріяти?

Сергій. Про все хороше, що ми зробимо для людей і для себе. І обов'язково, щоб мрії збувалися. Т а н я. Збувалися...

Сергій. Любов тоді набуває справжньої краси, коли вона ще окрилена трудом. А роботи в нас багато. Ти знаєш.

Т а н я. Я люблю садити дерева... При школі й зараз ростуть дві моїх яблуньки і вишня.

Сергій. Очі заплющу ось так, і переді мною: липи, клени, акації.,. Навіть чую, як на них листя шумить... Як пташки співають...

Т а н я. Мрійнику мій дорогий...

Сергій. Буде у нас з тобою така неділя. Ще рано-рано... Тільки багряна зоря горить, а ми йдемо з тобою до Дніпра... Трава в росі... У заводях здіймається ранковий туман... Там десь ударила щука в лататті... А там знялися дикі качки і зникли на дальніх плесах. Проплив рибалка на човні-душогубці...

Т а н я. Ти розповідаєш, як поет.

Сергій. Про красиве хочеться красиво й говорити. Слухай. Т а н я. Слухаю...

Сергій. Ми на кручі... А схід все багряніє, багряніє... І ось випливає з-за обрію обідок сонця червоний-червоний... І все під ним горить: тиха вода дніпровська, і дальні оселі, й гаї, і сади... Все!.. А ти стоїш така гарна-гарна в проміннях сонця. Я дивлюсь на тебе, мою милу, хорошу... і питаю.

Т а н я. Про що?

Сергій. Бачиш гори, і схили, і горби? Т а н я. Бачу.

С е р г і й. А чуєш, як у ярах молодий ліс шумить?

Т а н я. Чую...

Сергій. І солов'їв чуєш?

Т а н я. Чую.

С е р г і й. А хто садив ті дубочки, і клени... і липи... і акації... і грецькі горіхи?

Т а н я. І горобину. Сергій. І горобину...

Т а н я. Ми садили... Ми трудились... Серьоженько, невже буде саме так, як ти говориш?

Сергій. Буде. Мусить бути! Я тоді гляну на тебе й скажу... Т а н я. Що... Що скажеш?

Сергій. Любов моя!.. Щастя моє!.. Радість моя! Т а н я. Ой! Може, тоді вже не скажеш.

Сергій. Скажу!.. І ще скажу: "Так тут хороше, що душа співає.... Давай згадаємо нашу улюблену пісню..." Т а н я. Давай. (Заспівує).

Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині.

Вступав й Сергій.

І карії очі, і рученьки білі 1 д . . Ночами насняться мені. /

Сергій бере її руки в свої, дивиться на неї закохано.

За річкою за голубою Дві чайки у хмари зліта.

В краю подніпровськім ми стрілись з тобою, 1 дв;ч}

Веселко моя золота. ]

Над полем зарошені віти Зелене верхів'я звело.

У парі з тобою ми будем любити 1 дв}ч}

Усе, що на серце лягло. ]

І стеляться обрії милі. І вечір в осіннім огні.

І карії очі, і рученьки білі 1 дв{ч{ Ночами насняться мені. /

Сергій (цілує її ніжно). Як мені добре з тобою. Таня (схилившись на груди йому). І мені... І мені так хороше.

Співають солов'ї.

Сергій. Чуєш? Таня. Чую.

Сергій. Це вони для нас співають.

Слухають.

Із-за куща виходить Степанида, дивиться на них, зникає.

Таня. Наче хтось стежить за нами. Сергій. Здалось тобі. Таня. Я чула шелест ліщини.

Сергій (озирається). Ніде нікого. Та й кому це потрібно стежити за нами. Подумай сама.

Входить А л ь о ш а, вітається за руку з Танею. Простягнув було руку агрономові, але роздумав.

А л ьош а (до Тані). Я тебе в колбуді ждав... Ось два квитки в кіно, а ти... (Зітхнув). Це доказ того, що тепер мені все ясно.

Сергій. Ото й добре.

А л ь о ш а (глянув на агронома, але нічого йому не відповів). Але я хочу, Таню, сказати тобі дещо по секрету. Таня. Ніяких секретів! А л ь о ш а. Дуже прошу... Сергій. Послухай, що він хоче. Таня. Ну, ходім уже... горенько моє!

А л ь о ш а (зітхає). Не про таке я мріяв... це доказ того, як можна помилитись.

Іде на відстані за нею.

Сергій (дивиться їм вслід). Пора це все кінчати... Особливо тепер...

Загортає матерію, бере плащ, хоче йти, але дорогу йому заступає Степанида.

Степанида. Заждіть, Сергію Андрійовичу. Сергій. Степанида? В такий пізній час... Що ви тут робите?

Степанида (хвилюючись). Нічого не тямлю зараз. Світ мені не милий... Жити не хочеться. С е р г і й. Та що з вами?

Степанида. Хіба я знаю. Все бачила... і як матерію дарували, і хустку...

Сергій. Ну, дарував.

Степанида. ...І як заручний перстень... їй... Сергій. Щось ви таке говорите, Степанидо. Степанида. Правда. Я зараз сама не знаю, що говорю... Нащо говорю.

Сергій. Степанидо!

Степанида (не слухаючи його). А я ж то думала — моє щастя... Вранці з дому йдете — я очима вас проводжаю. І жду не діждуся, коли вечір настане... Коли додому ви з поля повернетесь.

Сергій. Мене... Ждете?

Степанида. Жду. А спати ляжете,.я стежу, поки заснете, і тоді дивлюся на вас, дивлюсь та милуюся.

Сергій. Як же це... У мене ніколи... навіть в думках... Степанида. Неловко мені... признаватися... Сергій. Розумію.

Степанида. Живемо в одній хаті... Невже ви нічого не помічали?

Сергій. Помічав, але не надавав значення... Щоб ви серйозно...

Степанида. Все одно тепер... Ви чули... Не стану критися... Я люблю вас, Сергію Андрійовичу. І коли сьогодні ви з хати пішли — здогадалась, куди йдете... Серце моє защеміло від болю, і я назирці... за вами.

Сергій. Це ж не добре, Степанидо.

Степанида. Не думала в ту хвилину: добре чи зле роблю. Вся душечка моя горить...

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вечірня пісня, Шиян Анатолій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вечірня пісня, Шиян Анатолій"