Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі." автора Андре Буко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

Я відбила у нього кілька великих банків, роблячи вигляд, що ставлю навмання. Його щелепа почала стискатися щоразу, коли я вигравала. Потім він спробував мене перевірити й пішов ва-банк із парою дев'яток.

— Ой, я така нерішуча, —  протягнула я, закушуючи губу, а тоді відкрила свої тузи.

— Клята леді! —  пробурмотів він і з гуркотом піднявся зі стільця.

Мінус третій.

Залишився тільки Акула.

Він мовчки дивився на мене, повільно перехиляючи склянку віскі.

— Щось підказує мені, що ви не просто граєте заради задоволення, —  сказала я, вирішивши зіграти напряму.

Він посміхнувся —  вперше за весь вечір.

— А вам щось підказує, що варто зупинитися, поки є можливість?

Я зробила вигляд, що замислилася.

— Можливо. А можливо, мені просто подобається випробовувати долю.

Ми зіграли ще кілька роздач. Це була жорстока битва —  кожен із нас тримався за свою стратегію. Але врешті-решт, я помітила, що він завжди злегка морщить лоб, коли має сильну комбінацію.

Наступний блеф він купив. І програв.

Гра завершена.

Я зібрала виграш, отримавши не лише назад свої 80 тисяч, а ще й добряче зверху. Я швидко обміняла фішки на гроші й залишила казино, прямуючи до театру, де я хотіла відвідати виставу Cirque du Soleil. Я зайняла своє місце, взяла келих вина й приготувалася насолоджуватися шоу. 

Справді. Без жодних думок про покер, обман, виграші чи поразки. Просто сиділа в розкішному кріслі, пила шампанське й милувалася тим, як гнучкі акробати перетворювали фізику на щось необов’язкове. Cirque du Soleil вкотре доводив, що закони гравітації —  це лише рекомендації.

А потім я повернулася до готелю у свій номер.

І ось тут почалося цікаве.

Бо на моєму дивані вже сидів чоловік. Стриманий костюм, акуратна зачіска, і такий вигляд, ніби він давно звик входити в чужі номери без запрошення. У руках —  шклянка із віскі. Добре хоч не пляшка.

—  Міс Ланкастер, —  привітно сказав він, ніби ми давні друзі. —  Брюс Стівенсон, ФБР.

Окей. Принаймні він не назвав мене Елізабет Крейн чи ще гірше Софі Макарт. Уже плюс.

—  Якого біса ви робите в моєму номері? —  ввічливо поцікавилася я, залишаючи двері відкритими. Бо мало що.

—  Просто хотів поспілкуватися. Гарна гра сьогодні, —  він усміхнувся. —  Ми передивилися записи й не виявили нічого підозрілого. Але ось що мене зацікавило... Як такій молодій леді вдалося переграти досвідчених професіоналів?

Я скромно посміхнулася й сіла в крісло.

—  Містер Стівенсон, у кожної жінки мають бути свої маленькі таємниці.

 Те що мене вчив про нюанс грати в карти сам Пол Аллан, йому не варто знати.

Брюс уважно на мене подивився, відпив ковток віскі й кивнув:

—  Справедливо. Але знаєте, міс Ланкастер, в азартних іграх є дві категорії людей: ті, хто програє, і ті, хто виграє підозріло часто. Ми уважно стежимо за другою групою.

—  Тобто я вже під наглядом? —  мій голос був сповнений удаваного жаху.

—  Ще ні. Але пропоную вам інший варіант, —  він нахилився вперед. —  Ми шукаємо таких, як ви. Розумних. Винахідливих. Людей, які можуть викривати шахраїв у казино. Вам цікаво?

Я розсміялася.

—  Ні, не цікаво. Дякую, але я не мрію пов’язувати своє життя з гральним бізнесом.

Брюс зітхнув і покрутив у пальцях склянку.

—  Всі так кажуть. А потім легкі гроші змінюють людей. І одного дня вони опиняються по інший бік закону. Тож просто подумайте. Було б прикро, якби наша наступна розмова була вже в іншому форматі.

Це прозвучало майже як погроза. Чи як попередження? Я не знала, але одне було ясно: агент Стівенсон недарма прийшов.

Я зробила вигляд, що мені байдуже.

—  Чудова розмова, містере Стівенсоне. Але якщо ви не заперечуєте, я хотіла б прийняти душ і виспатися.

—  О, звісно, —  він підвівся, поставив шклянку на стіл і попрямував до дверей. —  Гарного вам вечора, міс Ланкастер. А ще краще —  гарного рішення.

Двері зачинилися.

Я зітхнула й нарешті сіла на ліжко.

І що тепер? Забути цей епізод, як поганий жарт, і повернутися до Чикаго? Чи, можливо, агент Стівенсон знав щось таке, чого не знала я?

Я розвернулася й побачила, що на столику залишилась записка.

Я взяла її до рук.

Лаконічний напис.

«Якщо надумаєте —  приходьте завтра о 10-й ранку в кафе «Blue Moon». Я чекатиму. Брюс.»

Я поглянула на записку, потім налила келих шампанського і зітхнула.

Це був один з тих моментів, коли просте «ні» не означає, що ти закінчила гру.

Треба все обдумати на свіжу голову, я пішла в душ, а потім впала в ліжко і провалилася у глибокий сон.

Наступного ранку я замовила сніданок в номер, випила свіжовичавлений фреш і прийняла рішення.

Вже за кілька годин я мала сидіти в літаку, що прямував до Чикаго. Але перед цим хотіла закрити всі справи, тож погодилася на зустріч із агентом Брюсом Стівенсоном у затишному кафе, яке, на диво, не мало вивіски "Прослуховування і спостереження". Виглядало доволі буденно: офіціанти снували між столиками, десь на фоні грав саксофон, а я мріяла лише про спокій і смачну каву.

— Міс Ланкастер, — Брюс привітно посміхнувся, поки я зробила перший ковток еспресо. — Ви змінити своє рішення?

—  Насправді, ні.

— Ви впевнені?

— Абсолютно, — відповіла я, не відриваючи погляду від чашки. — Азартні ігри — це просто хобі. До того ж, в Чикаго мене чекає робота, котра не передбачає постійного страху, що одного дня мене випадково закопають у пустелі.

Брюс зітхнув і, здавалося, змирився. Але перед тим, як остаточно відпустити мене, витягнув з кишені фотокартку й акуратно поклав її на стіл переді мною.

— Тоді скажіть хоча б одне, — сказав він. — Чи знайоме вам це обличчя?

Я глянула вниз і… Ледь не поперхнулася кавою. 

— Ого. Це що, жарт?

Брюс ледь помітно підняв брови, від моєї реакції.

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"