Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"

«Гра триває, дякую Софі.»

Брюс Стівенсон виглядав так, ніби ось-ось вибухне.

—  Не прикидайся, Катрін.

—  Вибачте?

—  Я знаю, хто ти така, Елізабет.

Ну що ж, маски скинуті.

—  І що далі, агенте? Ви ж не заарештуєте маєте за те, що я зареєструвалася в готелі під вигаданим ім'ям. Так вам треба буде всіх зірок посадити.

Він зціпив зуби.

—  Тобі пощастило.

Я глянула в бік виходу з казино. Двері вже заблокували охоронці.

Брюс торкнувся навушника.

—  Зачиніть периметр. Він не втече.

О, Брюсе, Брюсе… Якби ти знав, хто твій противник.

Я все ще не розуміла, як Алан вислизнув. Але знала точно —  він не залишив би своїх грошей.

І тоді мене осяяло.

Гроші ще тут.

Алан зробив щось, що змусило їх думати, що він втік з виграшем.

Я придивилася до касира. Його обличчя було напружене, руки нервово стискали мишку.

Я підійшла ближче й прошепотіла:

—  Він підмінив ваучер, правда?

Касир здригнувся.

Бінго.

Він скинув фішки і отримав квитанції на виплату.

Як саме він це зробив?

Мої очі пробіглися по екрану касира. Ага.

Блискуче. Бракує десяти тисяч.

Алан поділився з касиром.

Справжня виплата —  фальшива втеча.

Питання в іншому: де він зараз?

—  Елізабет, —  крикнув Брюс. —  Ми знайшли його.

Я зберігала спокій.

—  І де ж він?

—  Паркувальний рівень С2. Помітили підозрюваного.

Чудово.

Це означає, що в мене є хвилина, щоб вирішити, на чиєму я боці.

Я могла або допомогти Алану втекти і розділити виграш, або дозволити Брюсу його зловити і отримати іншу вигоду.

Але я не була з тих, хто продає талановитих шахраїв системі.

Тому я зробила правильний вибір.

Я набрала швидке повідомлення:

«Стрічка ескалатора. Вихід біля технічного коридору.»

Якщо він отримає…

Через кілька секунд у мене на телефоні висвітився новий меседж.

«Прийнято. Розплачуся келихом шампанського :)»

Чортів гуморист.

Я рушила до ескалатора, роблячи вигляд, що просто йду до свого готельного номера.

Брюс був за крок позаду.

—  Якщо ти думаєш, що вийдеш сухою з води, Елізабет…

—  Брюсе, я всього лише спостерігач.

Я ступила на ескалатор і почула сигнал тривоги.

Алан з’явився на дві секунди —  рівно настільки, щоб я побачила його в капюшоні, з валізою, повною грошей.

За мить він уже був у технічному коридорі.

Брюс з лайкою кинувся вперед, але було пізно. Двері заблокувалися перед його носом.

Гроші пішли. Алан втік.

А я? Я просто усміхнулася.

Пройшло не менше ніж дві години, як я змогла вийти з казино повернутися в свій номер. Я відкинулася в кріслі, тримаючи в руках каву. Брюс кипів, немов чайник перед вибухом.

—  Він вислизнув тобі просто з-під носа, —  промовила я, не приховуючи насмішку.

Я підвелася.

—  Якщо хочеш, можеш спробувати знайти його в аеропорту… хоча, думаю, він вже насолоджується коктейлем на пляжі.

Я рушила до виходу.

—  Елізабет! —  гукнув Брюс.

Я зупинилася, не обертаючись.

—  Ми ще зустрінемося, —  прошипів він.

Я усміхнулася.

—  Сподіваюся, що ні.

І пішла в нічний Вегас.

Брюс гаркнув щось у навушник.

—  Перекрити аеропорт, вокзали, дороги!

О так, агент вирішив розвернути важку артилерію. Але проблема в тому, що Алан вже не в місті.

Я знала це напевне.

Пізніше Брюсу повідомлять, що він, Брюс Стівенсон, п'ять хвилин тому, вилетів у Мехіко.

Алан використав старий трюк —  підставна особа.

Він заздалегідь створив фальшивий паспорт на Брюса з обличчям, яке збігається з його. Коли всі шукали професійного гравця, казино покинув ніхто інший, як "спеціальний агент ФБР Брюс Стівенсон".

Справжній Брюс в цей момент стояв у моєму номері  —  ошелешений і без можливості пояснити начальству, чому він сам себе депортував.

***

Я сиділа в Чикаго в своєму пентхаусі, втупившись у блимаючий екран ноутбука. На столі —  залишки вечері, у повітрі —  аромат успіху та трохи після авантюрного смутку.

На екрані —  "Future Capital Ventures", мій офіційний інвестиційний фонд із відмінною репутацією.

А за лаштунками —  мій останній акорд у цій афері. 

1,5 мільярда доларів.

Гроші не можна просто так кинути на рахунок. Це тобі не казино, де можна махнути фішками і забрати виграш.

Різні інвестиції, мікрокредити, стартапи в різних країнах. Тисячі транзакцій, які поступово робили гроші "чистими".

Вони розчинялися у ринках, ставали частиною фінансової екосистеми. 

І хоча зараз вони для мене не доступні, але через десять років, навіть найпідозріліший аудитор не знайде нічого кримінального.

Я переглянула звіт.

—  Час завершити цю гру, —  пробурмотіла я.

Мені потрібен був переліт на завтра. Без зайвих питань, без ризику.

Відкрила ноутбук, зайшла в особистий акаунт у приватному авіакомпанію.

Через 30 секунд мала квиток першим класом до Сінгапуру.

Все йшло ідеально.

Але потім телефон завібрував.

"Невідомий номер".

Я підняла слухавку.

І голос, який я аж ніяк не очікувала почути, промовив:

—  Сподіваюся, ти не думала зникнути без прощального коктейлю?

Я застигла.

—  Алан, —  видихнула я, відкидаючись у крісло. —  Не думала, що ти ще живий після свого грандіозного номера.

—  Ой, не перебільшуй, —  засміявся він. —  Це ж Лас-Вегас, тут кожен другий грає нечесно. Просто не всі роблять це так... елегантно, як я.

Я скривилася. Його его цілком могло б претендувати на окремий рядок у списку Форбс.

—  Що тобі потрібно?

—  Випити за мою перемогу, —  зухвало відповів він. —  Я саме в барі готелю «Артеміс». Приходь.