Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Гра триває, дякую Софі.»
Брюс Стівенсон виглядав так, ніби ось-ось вибухне.
— Не прикидайся, Катрін.
— Вибачте?
— Я знаю, хто ти така, Елізабет.
Ну що ж, маски скинуті.
— І що далі, агенте? Ви ж не заарештуєте маєте за те, що я зареєструвалася в готелі під вигаданим ім'ям. Так вам треба буде всіх зірок посадити.
Він зціпив зуби.
— Тобі пощастило.
Я глянула в бік виходу з казино. Двері вже заблокували охоронці.
Брюс торкнувся навушника.
— Зачиніть периметр. Він не втече.
О, Брюсе, Брюсе… Якби ти знав, хто твій противник.
Я все ще не розуміла, як Алан вислизнув. Але знала точно — він не залишив би своїх грошей.
І тоді мене осяяло.
Гроші ще тут.
Алан зробив щось, що змусило їх думати, що він втік з виграшем.
Я придивилася до касира. Його обличчя було напружене, руки нервово стискали мишку.
Я підійшла ближче й прошепотіла:
— Він підмінив ваучер, правда?
Касир здригнувся.
Бінго.
Він скинув фішки і отримав квитанції на виплату.
Як саме він це зробив?
Мої очі пробіглися по екрану касира. Ага.
Блискуче. Бракує десяти тисяч.
Алан поділився з касиром.
Справжня виплата — фальшива втеча.
Питання в іншому: де він зараз?
— Елізабет, — крикнув Брюс. — Ми знайшли його.
Я зберігала спокій.
— І де ж він?
— Паркувальний рівень С2. Помітили підозрюваного.
Чудово.
Це означає, що в мене є хвилина, щоб вирішити, на чиєму я боці.
Я могла або допомогти Алану втекти і розділити виграш, або дозволити Брюсу його зловити і отримати іншу вигоду.
Але я не була з тих, хто продає талановитих шахраїв системі.
Тому я зробила правильний вибір.
Я набрала швидке повідомлення:
«Стрічка ескалатора. Вихід біля технічного коридору.»
Якщо він отримає…
Через кілька секунд у мене на телефоні висвітився новий меседж.
«Прийнято. Розплачуся келихом шампанського :)»
Чортів гуморист.
Я рушила до ескалатора, роблячи вигляд, що просто йду до свого готельного номера.
Брюс був за крок позаду.
— Якщо ти думаєш, що вийдеш сухою з води, Елізабет…
— Брюсе, я всього лише спостерігач.
Я ступила на ескалатор і почула сигнал тривоги.
Алан з’явився на дві секунди — рівно настільки, щоб я побачила його в капюшоні, з валізою, повною грошей.
За мить він уже був у технічному коридорі.
Брюс з лайкою кинувся вперед, але було пізно. Двері заблокувалися перед його носом.
Гроші пішли. Алан втік.
А я? Я просто усміхнулася.
Пройшло не менше ніж дві години, як я змогла вийти з казино повернутися в свій номер. Я відкинулася в кріслі, тримаючи в руках каву. Брюс кипів, немов чайник перед вибухом.
— Він вислизнув тобі просто з-під носа, — промовила я, не приховуючи насмішку.
Я підвелася.
— Якщо хочеш, можеш спробувати знайти його в аеропорту… хоча, думаю, він вже насолоджується коктейлем на пляжі.
Я рушила до виходу.
— Елізабет! — гукнув Брюс.
Я зупинилася, не обертаючись.
— Ми ще зустрінемося, — прошипів він.
Я усміхнулася.
— Сподіваюся, що ні.
І пішла в нічний Вегас.
Брюс гаркнув щось у навушник.
— Перекрити аеропорт, вокзали, дороги!
О так, агент вирішив розвернути важку артилерію. Але проблема в тому, що Алан вже не в місті.
Я знала це напевне.
Пізніше Брюсу повідомлять, що він, Брюс Стівенсон, п'ять хвилин тому, вилетів у Мехіко.
Алан використав старий трюк — підставна особа.
Він заздалегідь створив фальшивий паспорт на Брюса з обличчям, яке збігається з його. Коли всі шукали професійного гравця, казино покинув ніхто інший, як "спеціальний агент ФБР Брюс Стівенсон".
Справжній Брюс в цей момент стояв у моєму номері — ошелешений і без можливості пояснити начальству, чому він сам себе депортував.
***
Я сиділа в Чикаго в своєму пентхаусі, втупившись у блимаючий екран ноутбука. На столі — залишки вечері, у повітрі — аромат успіху та трохи після авантюрного смутку.
На екрані — "Future Capital Ventures", мій офіційний інвестиційний фонд із відмінною репутацією.
А за лаштунками — мій останній акорд у цій афері.
1,5 мільярда доларів.
Гроші не можна просто так кинути на рахунок. Це тобі не казино, де можна махнути фішками і забрати виграш.
Різні інвестиції, мікрокредити, стартапи в різних країнах. Тисячі транзакцій, які поступово робили гроші "чистими".
Вони розчинялися у ринках, ставали частиною фінансової екосистеми.
І хоча зараз вони для мене не доступні, але через десять років, навіть найпідозріліший аудитор не знайде нічого кримінального.
Я переглянула звіт.
— Час завершити цю гру, — пробурмотіла я.
Мені потрібен був переліт на завтра. Без зайвих питань, без ризику.
Відкрила ноутбук, зайшла в особистий акаунт у приватному авіакомпанію.
Через 30 секунд мала квиток першим класом до Сінгапуру.
Все йшло ідеально.
Але потім телефон завібрував.
"Невідомий номер".
Я підняла слухавку.
І голос, який я аж ніяк не очікувала почути, промовив:
— Сподіваюся, ти не думала зникнути без прощального коктейлю?
Я застигла.
— Алан, — видихнула я, відкидаючись у крісло. — Не думала, що ти ще живий після свого грандіозного номера.
— Ой, не перебільшуй, — засміявся він. — Це ж Лас-Вегас, тут кожен другий грає нечесно. Просто не всі роблять це так... елегантно, як я.
Я скривилася. Його его цілком могло б претендувати на окремий рядок у списку Форбс.
— Що тобі потрібно?
— Випити за мою перемогу, — зухвало відповів він. — Я саме в барі готелю «Артеміс». Приходь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко», після закриття браузера.