Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"

Лас-Вегас — ідеальне місце для таких, як я. Тут усі щось приховують, кожен другий — або мільйонер, або брехун (найчастіше і те, й інше), а гроші пливуть від дурнів до хитрих, наче вода крізь пальці.

Вегас зустрів нас звичним феєрверком неонових вогнів, зграями п’яних туристів і атмосферою, яка кричала: «Витрать усі свої гроші, а потім ще й візьми кредит!».

Я прилетіла сюди викрити Алан Райзі. Але чи справді це можливо і чи справді я цього хочу?  Мені подобається, як цей Алан Райзі обводив казино навколо пальця. Коли величезні корпорації злива́ють купу грошей на маркетинг, щоб заманити наївних туристів і викачати з них кожен цент, я не бачу проблеми в тому, щоб хтось грав проти них їхніми ж методами. Але Брюс Стівенсон думав інакше. Для нього Райзі —  шахрай, і крапка.

Я граціозно ступала по червоній доріжці нашого готелю, ніби я тут кожен вікенд проводжу. Брюс же виглядав так, ніби всередині в нього борються два демони: «Будь обережним» і «Не випускати мене з поля зору».

— Отже, —  почав він, кидаючи погляд на головний зал. —  Алан Райзі грає лише в Карибський стад-покер. Ставки великі. Виграші —  ще більші. Казино запідозрило, що він не просто везунчик.

— І що, я маю звабити його, щоб він розкрив свої таємниці? —  я зобразила невинний вираз обличчя.

— Ні. Просто спостерігай.

Я театрально зітхнула:

— Брюсе, ви такий нудний.

Ми пройшли в кімнату охорони, де перед нами було з десяток моніторів, які показували що відбувається в гральному залі. 

Мене посадили перед ними і вивели картинку столу за яким сидів Алан. Я почала слідкувати за грою. Проте я справді не поспішала викривати Алана. Було щось в цій історії, що не вкладалося в стандартну схему. Я хотіла дізнатися більше.

Хочу нагадати що у Карибському стад-покері поведінка гравця не має великого значення, тому що гра не передбачає блефу, як у звичайному покері, і немає протистояння між гравцями. Тут гравець грає проти казино, а не проти інших учасників.

І обдурити казино можна лише у двох випадках. Або вступити в змову з дилером казино. Але це виключено, оскільки Алан виграва у різних казино з різними дилерами.

—  Ви перевіряли дилера? —  уточнила я.

—  Так, усі дилери проти яких грав Райзі, чисті —  відповів Брюс.

—  Також ми первіряли після гри карти, вони не було помічені ні ультрафіолетовим чорнилом, ні якимось іншим способом. Під час гри ми навіть міняли колоди.

—  Що ж тоді цей варіант відпадає. Тоді можливо у нього є спількини, які слідкують за картами дилера і передають йому інформацію.

—  Також виключено, — підключився до розмови піт-бос казино.

—  Ми моніторимо ефір і не фіксуємо на частотах сторонніх переговорів чи сигналів.

—  Що ж Алан, а ти справді неймовірний, —  з захопленням промовила я.

Піт-бос та Брюс переглянулися.

—  Знаєте джентельмени. Мені потрібно зіграти з ним поруч. Я іншого варіанту не бачу.

— Окей, —  сказав Брюс, — але ми будемо недалеко.

Я повільно підійшла до столу, за яким сидів він Алан

—  Місце зайняте? —  солодко усміхнулася я.

Алан підняв погляд, з під своїх окулярців і на мить його очі блиснули здивуванням.

— Для вас? Завжди вільно Елізабет.

Він встав і елегантно поцілував мені руку.

Я нахилилася ближче і прошепотіла:

— За тобою стежать.

Алан зберіг спокій, лише легенько зітхнув.

— Брюс Стівенсон?

Мене це не здивувало, хоча хотілося б.

— Тобто ти в курсі?

— Аякже, —  він відкинувся назад у кріслі. — ФБР не дуже винахідлива кантора. Але… — він уважно подивився на мене, — чому ти вирішила мене попередити?

— Я хочу знати, як ти це робиш.

Він посміхнувся, але не сказав ні слова.

Цей геній не хотів розкриватися.

Що ж, доведеться застосувати важку артилерію.

—  Брюс не просто спостерігає, — шепнула я. — Він уже дав команду заблокувати твою виплату, якщо щось піде не так.

Оце вже зачепило його.

— Що саме він знає?

— Поки нічого. Але може дізнатися.

Він задумався.

Я чекала.

Нарешті він зітхнув:

— Гаразд. Ти хочеш знати, як я це роблю?

Я кивнула.

—  Тримайся ближче, бо це маленька техномагія.

***

Райзі програв ще три роздачі і я до речі також.

—  Ви божевільний, Алане, —  сказала я, посміхаючись на публіку. — Якщо так далі гратимете, ви підете в одних трусах?

Він дивно глянув на мене.

— Елізабет, я просто насолоджуюся вечором.

Наступну роздачу, а потім ще одну він виграв.

— О схоже фортуна на вашому боці. І що ж допомагає вам так добре передбачати карти? Інтуїція? Молитви?

Він зробив паузу.

— В принципі… можна сказати, що я просто хакнув випадковість.

Я підняла брову.

—  Це цікаво.

Алан відкрив карти і…

Роял-флеш.

Чорт забирай.

Коефіцієнт 100:1. Виграш —  понад два мільйони доларів.

Зазвичай казино готове заплющити очі на дрібні виграші, але на таке —  ніколи.

Алан теж це розумів.

Я побачила, як змінилося його обличчя — від спокійного азарту до різкої оцінки ситуації.

— У мене є план, — швидко сказав він. — Але мені потрібна твоя допомога.

— Чого ти хочеш?

— Відверни увагу. Дай мені хоча б три хвилини і я тобі розповім як це роблю.

Я підвелася і почала діяти.

Розлила келих шампанського на сусіднього гравця, вдаючи що перебрала зайвого, потім спіткнулася і розляглася на підлозі, проклинаючи високі підбори і вузькі спідниці. Почала кликати на допомогу Брюса.

За цей час Алан зник.

Ніхто не побачив, як.

Коли Брюс Стівенсон кинувся до столу, там уже не було ні Алана, ні фішок.

—  Де він?! —  гаркнув Брюс.

Я невинно закліпала очима.

—  Поняття не маю.

В цей момент мені на телефон прийшла смс.