Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лас-Вегас — ідеальне місце для таких, як я. Тут усі щось приховують, кожен другий — або мільйонер, або брехун (найчастіше і те, й інше), а гроші пливуть від дурнів до хитрих, наче вода крізь пальці.
Вегас зустрів нас звичним феєрверком неонових вогнів, зграями п’яних туристів і атмосферою, яка кричала: «Витрать усі свої гроші, а потім ще й візьми кредит!».
Я прилетіла сюди викрити Алан Райзі. Але чи справді це можливо і чи справді я цього хочу? Мені подобається, як цей Алан Райзі обводив казино навколо пальця. Коли величезні корпорації злива́ють купу грошей на маркетинг, щоб заманити наївних туристів і викачати з них кожен цент, я не бачу проблеми в тому, щоб хтось грав проти них їхніми ж методами. Але Брюс Стівенсон думав інакше. Для нього Райзі — шахрай, і крапка.
Я граціозно ступала по червоній доріжці нашого готелю, ніби я тут кожен вікенд проводжу. Брюс же виглядав так, ніби всередині в нього борються два демони: «Будь обережним» і «Не випускати мене з поля зору».
— Отже, — почав він, кидаючи погляд на головний зал. — Алан Райзі грає лише в Карибський стад-покер. Ставки великі. Виграші — ще більші. Казино запідозрило, що він не просто везунчик.
— І що, я маю звабити його, щоб він розкрив свої таємниці? — я зобразила невинний вираз обличчя.
— Ні. Просто спостерігай.
Я театрально зітхнула:
— Брюсе, ви такий нудний.
Ми пройшли в кімнату охорони, де перед нами було з десяток моніторів, які показували що відбувається в гральному залі.
Мене посадили перед ними і вивели картинку столу за яким сидів Алан. Я почала слідкувати за грою. Проте я справді не поспішала викривати Алана. Було щось в цій історії, що не вкладалося в стандартну схему. Я хотіла дізнатися більше.
Хочу нагадати що у Карибському стад-покері поведінка гравця не має великого значення, тому що гра не передбачає блефу, як у звичайному покері, і немає протистояння між гравцями. Тут гравець грає проти казино, а не проти інших учасників.
І обдурити казино можна лише у двох випадках. Або вступити в змову з дилером казино. Але це виключено, оскільки Алан виграва у різних казино з різними дилерами.
— Ви перевіряли дилера? — уточнила я.
— Так, усі дилери проти яких грав Райзі, чисті — відповів Брюс.
— Також ми первіряли після гри карти, вони не було помічені ні ультрафіолетовим чорнилом, ні якимось іншим способом. Під час гри ми навіть міняли колоди.
— Що ж тоді цей варіант відпадає. Тоді можливо у нього є спількини, які слідкують за картами дилера і передають йому інформацію.
— Також виключено, — підключився до розмови піт-бос казино.
— Ми моніторимо ефір і не фіксуємо на частотах сторонніх переговорів чи сигналів.
— Що ж Алан, а ти справді неймовірний, — з захопленням промовила я.
Піт-бос та Брюс переглянулися.
— Знаєте джентельмени. Мені потрібно зіграти з ним поруч. Я іншого варіанту не бачу.
— Окей, — сказав Брюс, — але ми будемо недалеко.
Я повільно підійшла до столу, за яким сидів він Алан
— Місце зайняте? — солодко усміхнулася я.
Алан підняв погляд, з під своїх окулярців і на мить його очі блиснули здивуванням.
— Для вас? Завжди вільно Елізабет.
Він встав і елегантно поцілував мені руку.
Я нахилилася ближче і прошепотіла:
— За тобою стежать.
Алан зберіг спокій, лише легенько зітхнув.
— Брюс Стівенсон?
Мене це не здивувало, хоча хотілося б.
— Тобто ти в курсі?
— Аякже, — він відкинувся назад у кріслі. — ФБР не дуже винахідлива кантора. Але… — він уважно подивився на мене, — чому ти вирішила мене попередити?
— Я хочу знати, як ти це робиш.
Він посміхнувся, але не сказав ні слова.
Цей геній не хотів розкриватися.
Що ж, доведеться застосувати важку артилерію.
— Брюс не просто спостерігає, — шепнула я. — Він уже дав команду заблокувати твою виплату, якщо щось піде не так.
Оце вже зачепило його.
— Що саме він знає?
— Поки нічого. Але може дізнатися.
Він задумався.
Я чекала.
Нарешті він зітхнув:
— Гаразд. Ти хочеш знати, як я це роблю?
Я кивнула.
— Тримайся ближче, бо це маленька техномагія.
***
Райзі програв ще три роздачі і я до речі також.
— Ви божевільний, Алане, — сказала я, посміхаючись на публіку. — Якщо так далі гратимете, ви підете в одних трусах?
Він дивно глянув на мене.
— Елізабет, я просто насолоджуюся вечором.
Наступну роздачу, а потім ще одну він виграв.
— О схоже фортуна на вашому боці. І що ж допомагає вам так добре передбачати карти? Інтуїція? Молитви?
Він зробив паузу.
— В принципі… можна сказати, що я просто хакнув випадковість.
Я підняла брову.
— Це цікаво.
Алан відкрив карти і…
Роял-флеш.
Чорт забирай.
Коефіцієнт 100:1. Виграш — понад два мільйони доларів.
Зазвичай казино готове заплющити очі на дрібні виграші, але на таке — ніколи.
Алан теж це розумів.
Я побачила, як змінилося його обличчя — від спокійного азарту до різкої оцінки ситуації.
— У мене є план, — швидко сказав він. — Але мені потрібна твоя допомога.
— Чого ти хочеш?
— Відверни увагу. Дай мені хоча б три хвилини і я тобі розповім як це роблю.
Я підвелася і почала діяти.
Розлила келих шампанського на сусіднього гравця, вдаючи що перебрала зайвого, потім спіткнулася і розляглася на підлозі, проклинаючи високі підбори і вузькі спідниці. Почала кликати на допомогу Брюса.
За цей час Алан зник.
Ніхто не побачив, як.
Коли Брюс Стівенсон кинувся до столу, там уже не було ні Алана, ні фішок.
— Де він?! — гаркнув Брюс.
Я невинно закліпала очима.
— Поняття не маю.
В цей момент мені на телефон прийшла смс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко», після закриття браузера.