Читати книгу - "Книга 3. Кішка яка гуляла сама по собі., Андре Буко"

—  Я в Чикаго і завтра вилітаю в Сінгапур.

—  Тим більше варто попрощатися.

Щось у його голосі змусило мене насторожитися. 

—  Якщо справді хочеш мене бачити, я як правило перед вильотом, люблю випити латте в Starbucks.

Наступного ранку в ареопорту Алан уже чекав. Розслаблений, з тим нахабним виразом обличчя, який я ненавиділа і одночасно обожнювала.

Я сіла навпроти.

– Який збіг, – промовила я, вдаючи здивування.

– Збіги – для любителів. Профі роблять усе за планом, – він підморгнув і кинув на сусіднє крісло свою сумку.

Я примружилася.

– Ти хочеш щось сказати, чи просто вирішив потішити мене своєю присутністю перед польотом?

Він театрально зітхнув.

– Ти ж знаєш, я сентиментальний. Але так, у мене є подарунок.

Я скептично глянула на нього.

– Це не квиток в один кінець у Гуантанамо, часом?

Алан розсміявся.

– Ні, це те що я тобі обіцяв.

Я взяла латте в руку і відпила.

– Слухаю.

Він підсунув ближче до мене свою сумку.

– Пам’ятаєш, як я виграв джекпот? Це твоя частка.

– Ой, та ну, звісно ж ні! Це ж було всього пару днів тому, а я, як відомо, страждаю на короткочасну амнезію…

Алан проігнорував сарказм.

—  Ти знаєш, що всі казино використовують сертифіковані генератори випадкових чисел для змішування карт?

—  Ага, великий і могутній “Рандом”.

—  Ну, є один маленький нюанс. Жоден генератор випадкових чисел не є на 100% випадковим.

О, чорт.

—  І?

—  Я написав програму. Вона аналізує роздачі карт у реальному часі та вираховує ймовірності майбутніх розкладів

—  Геніально… —  я зробила паузу. —  І де ж вона тобі показує результати?

Алан посміхнувся й зняв свої звичайні на вигляд окуляри.

—  Google Glass? —  я аж поперхнулась.

—  Дещо вдосконалена версія. —  Він крутнув оправу між пальцями. —  Блютуз-зв’язок із телефоном, передача даних у реальному часі, мікросенсори для непомітного керування.

—  Я вражена.

– Ти розповів мені це тому, що…

Алан усміхнувся.

– Бо мені не потрібен цей трюк більше. Виграних грошей вистачить на все життя.

Я підняла брови.

– А якщо захочеш повернутися у гру?

Він відкинувся на спинку крісла.

– Тоді я знайду тебе. Ти ж знаєш, я люблю гідних партнерів.

Я скривилася.

– О, щаслива я, просто мрія кожного – бути твоїм партнером у злочині.

Він підняв руки.

– Я ж сказав, що закінчив з цим.

Голос у гучномовці оголосив мій рейс.

Я піднялася, взяла свою сумку.

– Ну що ж, було… цікаво. Та я самодостатня дівчина і можу сама заробити пару мільйонів.

Алан теж підвівся.

– Тримайся там, у своєму Сінгапурі.

Я рушила до виходу, але в останній момент зупинилася й озирнулася.

– До речі, Алане…

– Так?

Я усміхнулася.

– Як тебе звати насправді?.

Він посміхнувся у відповідь, та помахав рукою, а я пішла до свого гейту.

За кілька хвилин у телефоні з’явилося повідомлення від нього:

«PS: Не дивись сьогодні новини. Тобі не сподобається».

Я застигла на місці і глянула на телевізор. Йшли новини про погоду, а біжуча стрічка внизу повідомила. ФБР підозрює у фінансових махінаціях міжнародний холдингу "Meriton Capital", усі його рахунки заморожено.

Кінець